23 (2)

Лялянівель з подивом дивився на викладачів міської школи магії і розумів, що люди все-таки дуже дивні. Люди чим далі, тим сильніше його дивували і він вже навіть почав боятися того, куди це здивування може завести. Невизначеність світу для світлого ельфа штука не дуже безпечна. Все повинно працювати правильно. Ну, хоча б місцями, через день і хоч в декого. А тут що не день, то новий сюрприз. І кожен такий сюрприз намагається перевернути світ з ніг на голову. Ну, чи навпаки. Хоча яка різниця?

Був би Лялянівель молодше і гірше себе контролюй, вже б не втримався і пішов приймати в тих кульбітах участь. І в місті відразу стало б дуже весело, можливо навіть скрізь і одночасно. А так він все ще тримався. Точніше тримав самого себе. Бо світлий ельф, якого ведуть емоції, то може бути страшно, дуже. Може і не бути, тут як пощастить, але краще не випробовувати долю. А то люди знову будуть дивуватися звідки та гора взялася посеред степу, чому он те озеро такої дивної форми і чому деякі історики вважають, що раніше в цих місцях було досить велике місто. Міста ж безслідно не зникають? Правда? І куди б воно поділося? Власне, куди поділося місто Перемиш навіть ельфам цікаво. Навіть тому ельфу, який на нетверезу голову кудись його відправив. Здається, політати. Чи поплавати. І вдалося же. Щось. Але він хотів тільки хорошого, чесне слово.

Так що люди навіть не підозрюють наскільки їм з ним пощастило. Особливо ось цим, викладачам, які, здавалося б, повинні старатися вирішити проблему з ходячою по місту магічною аномалією в особі досить симпатичної дівчини з орками серед предків.

Замість цього вчителі вирішували хто винен і в чому саме.

Той, що з фобією на орків, взагалі боявся. Причому якось дивно. Він точно боявся Дарку і нічого не міг з цим зробити. І боявся чогось іще. Наче… наче хтось міг взяти і викрити його найганебнішу таємницю. Дивний тип в цілому.

Всі інші стояли і сперечалися.

Причому всі були згодні з тим, що дівчині в школі робити нічого, їхні веселі учні тільки гірше зроблять, не бажаючи того. Бо серед них багато тих, хто магію теж не дуже тримає. А іще в них почуття гумору, жага до знань і експериментів, бажання чимось виділитися…

В цілому, краще не  треба, бо час упущено і тут тільки спокій помічник.

А в школі ще вчителі, деякі…

А ось на полігон Дарці треба було ходити. На той, що в школі, бо він допомагає молодим дарування відчувати свою силу, попершу підправляє те, що вони роблять, підштовхує, коли треба, утримує, коли не треба, прояви поглинає. Чудове місце.

Було б, якби там не було учнів. А виганяти їх звідки не можна.

Така ось дилема.

Але вони цю проблему вирішать, бо повинні. Може в Дарки безсоння по ночах? А в Лялянівеля? Повинен же хтось процес контролювати, а у вчителів заняття і вони не можуть не спати вночі.

Потім Дарці розповіли звідки в ній така сила і чому он та тремтяча особистість повинна була перевірити її на магію краще, ніж інших претендентів.

Виявляється, в школі знали любителя орків і предка дівчини в одній особі. Він якийсь чудовий магічний прийом придумав, від якого стогнуть учні, навіть ті, котрі вчаться добре. Він взагалі був тим ще винахідником і дуже сильним магом, як для вихідця не з благородної сім’ї. Мабуть чийсь непризнаний бастард, бо магів до нього в тій сім’ї не було. Ремісники і декілька не особливо заможних купців.

Після нього теж магів не було, але тут вже нічого дивного з його-то дружиною. Так-так, та сама несумістність магії. В людей магія все-таки ельфійська. Можливо взагалі з’явилася через спільних дітей і саме тому її можливо прослідити по родах.

Чому дарці не розповіли про предка-мага? Та хто знає? Можливо не надавали значення тому знанню. Ну, воював десь. Екзотичну дружину привіз. Не розбагатів же через свою магію, не прославився. Так, один з багатьох. І діти ту магію вже не наслідували. Так що випадковість. А ось довге життя, великі ікла і інші особливості зовнішності, які дісталися від орчанки — вже помітні, їх ігнорувати неможливо. І вдача в торгових ділах, це теж мабуть від орків. Орки взагалі розумні і в фінансах розуміються добре, просто воювати і робити дурниці їм подобається більше. Тому і йдуть в найманці, а не в купці.

Ось. А в Дарці того орка так мало, що магія в ній знову вилізла з того місця, в якому ховалася в її предках. І, мабуть, голосно закричала «сюрприз!». Так голосно, що одного перевіряльщика досі через те трусить.

Дівчина сиділа, слухала, кивала і розуміла, що світ з’їхав з глузду. Причому, давно це зробив, але ніхто чомусь не момічав.

А з Лялянівелем їй пощастило. Це треба ж. А вона ще сумнівалась, чи варто в той ліс за чоловіком їхати. От не поїхала б, і що?

Дарка відволіклася від викладача, який продовжував розповідати про дивні прояви магії і вдячно подивилася на свого ельфа.

Він їй посміхнувся.

Вона теж посміхнулася. Щось всередині буквально засвітилося і потягнулося до нього, як паросток до сонця… І світ вкотре довів, що він та іще незрозуміла штукенція. Тому що в двері голосно застукали, по звуку, чимось важким, засмикали ручку, чомусь не відразу відкривши, а коли відкрили, злим голосом закричали:

— Ось, вона його на експерименти хоче віддати! Цілу делегацію привела, щоб скрутили і винесли непомітно!

— Та я цій дурепі роги вирощу! — закричали десь нагорі.

Але можливо Дарці те лише здалося, бо піднявши голову вона нікого не побачила. Та й роги хотілося виростити і самій.