21 (2)

— Всі темні можуть так маскуватися? — тихо спитала Дарка.

— Ні, в нього явно сімейний артефакт, — прошепотів Лялянівель. — Так що все серйозно. Зазвичай сімейні артефакти молодшим дітям не довірять. Навіть якщо вони в висліджувачі і погоничі вибились.

— Ага, — сказала дівчина. Прогулятися в порт і щось зробити з водою доведеться. Задля власної безпеки. А то хто знає, що залетить в вікно наступного разу? — Ми йому допоможемо.

— Доведеться. А іще, мені здається, що до нас таки прийдуть з цікавою пропозицією. Ще разочок чимось темно-ельфійським полякають. А потім випадково-випадково натякнуть, що в них є рішення для нашої проблеми. Розмові підслухати дозволять десь в спільному місці. Щоб я сам зацікавився. Так зазвичай різних молодиків і ловлять, — Лялянівель задумався і смикнув куточком губ. — Хм… а що, якщо комусь потрібен саме вартовий? Наш вартовий.

— Хм?

— Хоча б задля провозу контрабанди ще й від нас. Ні, там і так возять, як без того. Але воно майже завжди контрольоване… складно все. А тут хочуть цей повідець зняти, хоча б на деякий час… Так, цікава ситуація.

Подумати над ситуацією Дарці не дали. Хінк зробив всім ласку і прийшов до тями. Його обережно посадили і почали щось питати

— Йдемо послухаємо, — вирішила Дарка. — Може йому погрожувати треба. А тут я, ображена дівчина, якій тільки привід дай.

Ельф пересмикнув плечами і встав.

Як виявилося, погрожувати Хінку не потрібно було. Після зняття блоку він був на диво слухняним і балакучим. Навіть занадто балакучим, говорив багато зайвого, але його не перебивали. Мало що цінне випливе посеред такого ось сміття?

Історія в Хінка була сумна-сумна. Він був вартий більшого. З самого народження вартий. Про що увесь час розповідала матінка. Але йому не пощастило з йолопом-батьком, котрий замість того, щоб приумножувати гроші, які йому дісталися в якості посагу матінки, взяв, усе програв, а потім ще й загадково зник. І була б зовсім біда, якби матінку не любив один з дядьків. Він поселив її з дитиною в невеликому будиночку і кожен місяці давав гроші на прожиття. І це було навіть образливо. Але матінка брала, бо як іще з дитиною проживеш? Ніяк.

Потім Хінк виріс в красеня і його матінка остаточно зрозуміла, що її син вартий  більшого. І почала шукати йому дружину, найкращу. Але з дружинами була біда. Ні, якраз дівчата були не проти, красень жеж. А ось їхні батьки… гади! Прийшлося почати вибирати серед вдовиць. Але і там ситуація була так собі. Проти того, щоб Хінк трохи походив в коханцях, вони нічого не мали. А ось заміж за нього… Пфе, як сказала одна з тих тіток. Хто взагалі стає дружинами дурнуватих альфонсів?

Хінк тоді дуже образився.

Матінка поплакала, чомусь над загубленою репутацією і вирішила, що синочку потрібно переїхати, бо в рідному місці ця репутація занадто заважає.

Далі були поневіряння і спроби все-таки одружитися. Але вдовиці якимось незрозумілим місцем ту репутацію відчували. А дівчат з посагом Хінку родичі віддавати не хотіло. Ну, до дівчат він і сам перестав лізти після третього переїзду. Занадто швидко їх родичі про ту саму зіпсовану репутацію дізнавалися.

А потім сталося диво — помер дядько і залишив спадщину. Ті самі кораблі. І все стало простіше. Матінка наказала добре подумати, вибрати  купця, якому кораблі потрібні і в якого не особливо перебірлива дочка. І відразу діяти.

Неперебірлива дочка — то було найважливіше. Інакше став би такий красень зв’язуватися з якоюсь Даркою? Не став, він же вартий кращого!

Яким дивом Дарка не відвісила йому за ці одкровення ляпаса, вона і сама не знала. Мабуть допомогла думка про те, що він може збитися і не розповісти найцікавіше.

І все у красеня йшло чудово. Він навіть до нареченої звик, почав знаходити в ній щось привабливе. Зумів себе переконати що височенний зріст і ні в якому місці не тендітна фігура — то дрібниці. І… і не зумів встояти перед тою дівкою, яка була дуже гарна, тендітна і взагалі справжня мрія. Так що йому точно щось підлили.

А в нього борги, про які почали питати, після того, як дурна наречена важкими речами кидалася посеред вулиці і кричала, що якщо знову прийде, щось на голову надіне. Так що у всьому, що сталося далі, винна саме ця дурна дівка з її дурним характером. Не цінує красенів, зараза. Мабуть від дзеркал шарахається і не пам’ятає який у неї вигляд.

Руку Дарки втримав Лялянівель.

А Хінк дійшов до самого цікавого. До того, як зустрів в дешевій питній дивного незнайомця, який запропонував гроші, який вистачало на те, щоб віддати найгарячіші борги. І потрібна йому за це була зовсім дурниця — декілька людей в команді одного з кораблів. Ну, Хінк погодився. Можливо тим людям повчитися ходити морем потрібно було, а ніхто чужинців не брав.

— Наївний, — прошепотіла Дарка.

І ні, дурнем Хінк не був, тому розпитав боцмана про тих людей. І дізнався, що вони принесли на борт якісь ящики, які не можна було чіпати. Але ж хазяїн їх взяв, значить хазяїн про те знає. І нічого, якщо боцман звільниться? Так, раніше строку, але платити не буде, бо якщо доведеться, про ті ящики комусь проговориться.

Слідом за боцманом звільнилося ще декілька чоловік, але їм швидко знайшлася заміна.

І ні, дурнем Хінк точно не був, тому вирішив перевірити, що в ящиках. Відростив щетину, перевдягнувся, став схожий на бродягу і пішов дізнаватися з пляшкою пійла зі снодійним…

— Е? — здивувався рудий ельф раптовим змінам в сюжеті.

— В іншому місті, я знав, де вони стояти будуть. Заплатив. Дізнався. Поїхав. Вони, коли ящики таскали, майже всю команду відпускали на берег, до жінок. Але вони не такі вже дурні, прослідили. І я не дурень, — з гордістю сказав Хінк. — Заплатив, погодився. І поїхав дивитися. Раптом знадобиться. Але то було складно. Такі пригоди.

І навіть всхлипнув.