Дивні прояви магії

Хінк намагався піти слідом за Даркою — обзиваючи її своєю дорогою нареченою — і Лялянівелем — його він обізвав мерзенним нелюдським чаклуном. Так що через цього гада, коли він увірвався в коридор, поцілунок перервали і втекли. Дійсно втекли. Просто взяли і побігли. Зачинили за собою двері, Дарка було кинулася далі, але ельф вирішив що склад чудове місце для хованок. І потягнув її вправо, до шаф з різними дрібницями і купою номерків на дверцятах. Ні, ховатися в шафі він не збирався, та там і не сховаєшся, вільного місця нема. Але поряд з шафами стояли ящики і рулони тканини. Іноді тканина на ящиках. І за ними можна було сісти, або серед них, пробравшись вглиб і знайшовши пусте місце.

— Бардак, — тихо сказала Дарка. — Вантажники розвели бардак. За кілька днів, поки я не слідкувала.

Лялянівель посміхнувся і в цю мить з-за дверей вибіг Хінк і помчався далі, до інших дверей. Але на половині дороги його наздогнав Рійв і потягнув назад, під завивання про дорогу наречену і «він її зачарував, як ви не розумієте?!». І чесно, Дарка ще могла зрозуміти, чому Марха думає, що вона ельфу сподобатись не може. Марха якраз з тих людей, які думають, що ельфійки їдять квітковий пилок. Але чому Хінк думає, що їй не може сподобатися Лялянівель, Дарка не розуміла. Він же симпатичний. Та й дівчатам завжди ельфи подобаються, чим вона настільки гірша? Чи краща?

— Щось тут не те, — прошепотіла дівчина, прислухаючись до криків в коридорі. Схоже любитель циркачок так просто здаватися не хотів і погрози вартою його чомусь не лякали. — Він же лякливий, як та жаба біля ставка. Відразу в воду стрибає. А тут боротися надумав.

— Можливо йому пообіцяли допомогти, — сказав Лялянівель, котрий теж уважно слухав, притримуючи дружину за талію. — Треба буде розпитати нашого темного приятеля. Він за цим типом слідкує. В крамницю твоєї мами не побоявся під ілюзією за ним прийти.

— Да? — здивувалася Дарка.

— Да. Він там був, під стіну маскувався. І прийшов не за нами.

— Оце так, — тільки й змогла сказати Дарка. Скандал в коридорі все ще не вщухав і можливо Хінку просто дають виговоритися. Хочуть почути, що він іще скаже. Але на склад точно не пустять і можна вилізати зі схованки. Хоча, для початку, Дарці хотілося про іще одну річ спитати. — Лялянівель, ти навіщо мене поцілував?

— Захотілося, — спокійно відповів ельф.

— Чому?

— Просто захотілося.

І посміхнувся. Сонячно так посміхнувся, гарно. Дарці захотілося провести кінчиками пальців по його обличчю, доторкнутися до губ, перевірити, чи він справжній. Вона трусонула головою, проганяючи це дивне бажання. Лялянівель справжній. Теплий. Його рука на талії майже гаряча.

— І що тепер? — спитала дівчина, сама не знаючи про що. Дивні якісь у неї стосунки з чоловіком, нехай і ельфом.

— Потрібно дресирувати магію, — серйозно відповів він.

— О, — відізвалася дівчина і не спитала навіщо. Згадала як він казав, що ніяких шлюбних обов’язків, бо він не самовбивця, а вона магію не контролює і не стала питати. Мабуть боялася почути відповідь. Причому, сама не знала, якого варіанту боїться більше і чому.

І чому вся ця дурня взагалі її хвилює?! У неї був чіткий план. А тут магія вилізла. Лялянівель цілується. Хінк остаточно з’їхав з глузду. Марха ще з її інтригами. А попереду ще цілий рік.

— Потрібно мамі про амулети розповісти. Про те, що ти вмієш їх робити, — сказала замість цього.

Лялянівель якось дивно посміхнувся і нахилив голову трохи набік. Як той пес, котрий хоче показати що дуже уважно слухає і все розуміє.

— Ти знущаєшся, — сердито сказала дівчина.

— Ти гарна. Нетин правий, я бачу, що ти гарна, просто незвично гарна. Сокира. Так що…

Дарка завмерла, але продовження не дочекалася. Точно знущається.

— Пфи, — видихнула вона і підвелася на ноги.

Рука ельфа зісковзнула вниз і замість талії стала обіймати коліна.

— Ідемо тренувати магію, — веліла дівчина, вирішивши вдавати, що те, за що тримається ельф, їй нецікаво. — А тоді подивимось. Сам втечеш, впевнена.

Лялянівель смикнув куточком губ, відпустив коліна і теж підвівся.

— Подивимось, — озвався він луною.

І Дарці здалося, що він прийняв її виклик. Хоча вона, здається, нічого такого не хотіла. У неї ж був план. А у нього є його ліс. І взагалі, щасливий шлюб з ельфом, то просто казочки Та й про кохання буз шлюбу казочки. І не кохання, а хіть десь недалеко. Треба просто подивитися навкруги і порахувати напівкоровок. Скільки ельфійських буде? Та їх усіх поіменно можна перерахувати, причому за останні триста років. І їхні батьки ті самі барди, котрі загадково в людських королівствах з’являються, а потім так же загадково пропадають. Як і не було.

Дарка нахмурилася і спробувала згадати, а чи народилася хоч одна дитина у жінок, котрі впіймали собі чоловіка-ельфа на святі? І жодної не згадала.

Цікаво, а чи не пов’язано це з тим фактом, що шлюбні церемонії з тими дівчатами незавершені? Хто цих нелюдів знає?

І як же добре, що їй ніяких дітей від ельфа не потрібно.

Дарка мотнула головою, відганяючи дивне видіння височенного парубка. Смаглявого, але з білим волоссям, як у Лялянівеля. Він посміхався, демонструючи великуваті як для людини ікла, але риси обличчя знову ж були занадто тонкі і гармонійні, ельфійські.

І до чого б це?

А іще Дарці здалося, що за спиною хтось тихенько розміявся. Здається жінка. Але звідки тій жінці на складі взятися? Ага, за ілюзією. Матуся Нетина приперлася слідкувати за синочкою. Щоб його, маленького, не образили злі люди.