3 (2)

Як Лялянівель і думав, він виявився не єдиним нещасним, котрого впіймали. Амулети у людей непогані і недооцінювати їх було не варто. Мисливиці на наречених приводили свою здобич в Велику Залу Для Очікування, садили коло себе і трималися за чоловіків так, неначе хтось міг з рук вирвати. А може й міг. Хто тих дивачок знає?

На фоні інших дівчат Дарка взагалі мала вигляд напрочуд адекватної особи. Крісла впритул одне до одного не сунула. На підлокітнику не сиділа. І не дивилася навкруги з погрозою. Деякі з дивачок прийшли з родичами і їх теж привели в Залу. І деякі родичі були навіть дивніші за дівчат.

Одна тітка ходила туди-сюди, заламувала руки і вголос страждала то через свою незрозуміло на що витрачену молодість, то на красуню-дочку, яка замість того, щоб стати дружиною багатого купці, а то і зовсім благородного лорда, зловила собі ельфа, в якого всієї цінності — лице гарне. Лялянівель нещасному зловленому навіть поспівчував подумки. В красуні-дочки краса насправді була сумнівна, лицем вона нагадувала відгодоване рожеве порося, та й в цілому, мала на зріст, але ширша за Дарку з її орчанкою-предком. А тут іще така матінка в комплекті йде. Котра не змогла свою дочку зупинити.

Ну, можливо нещасний виживе, якщо дуже пощастить.

Якийсь молодик ходив від крісла до крісла, радісно посміхався і розповідав, що дівчата не праві, що ось він набагато кращий жених. Настільки кращий, що в нього практично під парканом ціла черга бажаючих стати нареченою стоїть. А він вибирає, вибирає, вибирає… І чи не бажає чарівна дівчина трохи постояти в тій черзі?

— Поки ви будете з’ясовувати скільки в мого татка грошей? — тоном наївної дитини спитала Дарка.

Посмішка кращого жениха на мить вилиняла, потім натягнулася назад, але випробовувати долю він тут не став, пішов іншій мисливиці на ельфів розповідати про свою чергу під парканом.

— Бовдур, — голосно прошепотіла Дарка.

Кращий жених підскочив, як ужалений і прискорив крок.

Іще один молодик пропонував дівчатам захист, здається за гроші. Захист від кого, він не уточнив.

— Можливо це реклама загону найманців, — з сумнівом сказала Дарка, коли він теж пішов до іншої дівчини.

Бабця, вся в чорному, на щастя сиділа в кріслі поруч з онукою і нікуди не ходила. Вона тримала в руках мотузку з вузлами, бовтала нею туди-сюди, щось бурмотіла і час від часу дивилася навкруги так, наче не могла вибрати кого саме проклясти на довгу і болючу смерть. З іншого боку від тієї дівчини сиділа бліда жіночка і з острахом дивилася на бабусю. Зате дівчина радісно посміхалася, а її зловлений ельф, теж вартовий, був найсумнішим ельфом в Залі.

Дівчата без родичів тримались за свою здобич. Одна жениха з чергою ногою відштовхувала, коли він підійшов до неї. Мабуть підозрювала, що черга то так, то для маскування, а насправді молодику саме ельфи потрібні. Зелені жаби знають для чого. Можливо він сам мріє заміж вийти, а може шукає піддослідного для дуже темного ритуалу.

Всього ельфів впіймали вісьмох і час свята іще не закінчився. А це було забагато. Досі рекордним числом було п’ятеро.

Мов хтось вирішив цьогоріч дівчатам допомогти.

Лялянівель помотав головою. Не вистачає ще почати підозрювати правителя з його розвагами, а то й зовсім богів. Просто артефакти у дівчат хороші. А одна взагалі розумна попалася. Чомусь саме йому. Точніше, це він їй попався.

— А як ельфи одружуються? — голосно і дзвінко спитала одна з дівчат без родичів, мабуть тому, що до неї саме підійшов жених з чергою під парканом.

Бабуся забурмотіла голосніше, встала на ноги і швидко закрутила мотузкою над головою. Сталося це так несподівано, що навіть жених з парканом смикнувся, замахав руками, як журавель крилами, і лише дивом не впав. Онука продовжувала посміхатися, жіночка втиснулась в крісло, як кішка за віник з краденим пиріжком.

— Геть, геть! — крикнула бабуся переставши розкручувати мотузку і як підкошена впала назад в крісло. Лалянівель навіть стукіт старих кісток почув і понадіявся, що воно здалося. — Геть, — застогнала вона так, наче це було останнє слово в її житті і зараз вона помре.

Але смерті від неї не дочекалися. Вона знову почала бурмотіти і вимахувати мотузкою перед собою.

Лялянівель спіймав себе на тому, що жити серед людей йому хочеться навіть менше, ніж до цього. І рік, то забагато насправді.

— Так як? Нам ж треба підготуватися, морально, — знову, хоч і тихіше, заговорила дівчина, не даючи жениху з чергою відкрити рота і таки розповісти як його вмовляли одружитися.

Бабуся покряхтіла, як старе колесо і смикнулася, мов хотіла знову встати. І жених з чергою зрозумів, що від допитливої дівчини краще відійти. А то хто знає, раптом бабуся встане і замість того, щоб покрутити свою мотузку, почне бити нею всіх присутніцх по головах.

— Люди дуже дивні, — тихо сказав Лялянівель.

— Бувають і гірше, — не стала його втішати Дарка.

Нехороша дівчина.

— Так як? — повторила питання допитлива дівчина, правда зовсім тихо і дивлячись на бабусю. — А то мені такі дивні речі розповідали і майже всі страшні.

— Ге-е-еть, — застогнала бабуся, але не встала, лише мотузкою замотала з боку в бік активніше.

— Куди ж гірше? — сумно спитав Лялянівель. Але згадав обрану дружину правителя і зрозумів, що є куди. Та й сам правитель від своєї дружини відстав не дуже сильно, а може й випередив її. Просто маскується. Хоча в нього, здається, людей серед предків не було.