Щастя повернулося

Щастя повернулося

Там щастя є без краю

де відповідь одна - не знаю.

На вічне те питання

про нескінченні ці земні бажання.

Та є одне але у цьому -

немає розуму тут ні у чому.

Щасливий вітер, степ щасливий.

весь світ у цьому є єдиний.

Шкода що із людьми не можна

жить разом там де кожна

душа захоче заспівать

зі щастям спільним привітать.

Та світлого одного дня

по жовтім полі віз вождя

кремезний кінь, весь у броні

щасливий в ситому житті.

Оглянув вождь дикі поля.

Сказав - тепер земля моя.

Отут сімя його селилась

в однім наметі умістилась.

Їх лідер взявся відшукать

води і когось вполювать.

Та раптом голос він почув,

й одразу в гирлу повернув.

Стара верба там похилилась

під нею дівка веселилась.

Пила водицю із джерельця.

Стояло поряд два відерця.

Злякався вождь і впав з коня,

спитав пустить тут пить щодня.

Дівчина щиро здивувалась

вустами широко всміхалась.

І їми звінко говорила.

Про допомогу все просила.

Ти дужий воїн поможи.

Свою ту зброю відложи.

Відкинь гілля, збери каміння.

Я хочу твої бачити уміння.

Вождь виконав її прохання,

і свої висловив бажання.

Приходь сюди ти пити воду

надасть вона і сили й вроду.

У тебе діти, я це знаю.

Їм щастя у житті бажаю.

Всіх ближніх ти отут збери.

Повні відерця набери

Одне лиш правило тут є -

злість всіх людей одразу вб'є.

Страшне вождю отеє слово,

хоч мужній він - усім відомо.

Минуло часу багатенько.

В степу від хаток вже біленько.

Та на краю тої рівнини

Зустрілися посеред днини

Вояка сивий і дитина

Була вона іще невинна.

На тілі воїна блищав

доспіх, що тіло захищав.

Злякав він дівку синьооку.

Втекла вона в траву високу.

Дзюрчить вода в глибокій гирлі.

У полі колоски вже стиглі.

І серед них дитина плаче,

тим голосом, чужим неначе.

Немає в неї більш батьків,

Пізнали смерть від вояків

той люд, що тут селився,

що божеству завжди молився.

Є цій трагедії причина -

вернувсь сюди один хлопчина.

Його батьки тут царювали,

і матір рідну тут вбивали.

Принц повернувся не простить

жахи, а землю захопить.

Кого купить, кого убить,

кого і голодом зморить.

От тільки кат не довго правив.

В ночі його свояк ударив.

Під вербу тіло він скотив.

Трон у столиці так звільнив.

Останній цар то був в степах.

Не мучив вже тих бідолах,

що поселились у полях,

Ніхто, ніколи і ніяк

бо помирав тут кат усяк.

Шумить верба, струмок шепоче

він нам повідати все хоче.

Як було тяжко людям жити,

завжди за рідними тужити,

іще і землю цю любити.

Кінець.