Спогади

Спогади

-

Віз гінець вельможи слово

повз знайомую діброву.

Був солдат старий давно.

Йому було все одно

на поля і на діброву,

іна свою рідну мову.

-

Знову пити захотілось,

а води вже залишилось

лиш ковток і то гіркенький,

та для спраглих - солоденький.

Раптом голос він почув

тай коня одразу пнув.

-

Під вербою, з боку схилу

ніс струмок водицю стилу.

Там красунечка маленька

зачерпнула у відерка

свіжої водиці тої.

Чистої - немов святої.

-

Попросив вояка сивий

до води ще дужче хтивий - 

напої мене дитина

моя спрага дуже сильна.

Та дитина обернулась

тільки мовчки посміхнулась

-

Посмурнів старий вояка

кара за таке є всяка.

Тим хто слово не сприймає.

ворогів у владі має.

Що ж ти дівко все мовчиш,

і додому не біжиш?

Може ти глуха й німа,

й злої думки теж нема?

-

Дивне те питання було

для дитини, що сутуло

підняла важкі відерця,

і промовила від серця:

Ви на мене не журіться.

Краще в воду подивіться.

Бачите оту ви кров?

Це до вас така любов.

Ви прийдете - а вас вб'ють.

Втічете - вас доженуть.

Сильна влада короля - 

не втікти вам з корабля.

-

Що ж ти дітонько говориш?

Ти мене так не умовиш.

Тож хутчіш пої коня

поки є ще трохи дня.

Поки я з тобою добрий

хоч і з ранку вже голодний.

А тобі я дам мідяк

будеш слухатись отак.

Та маленька лиш всміхнулась,

тай нахабно відвернулась.

-

Дівка йшла, а воїн тихо

все стояв і думав - лихо.

Що мені робить тепер?

Хоч би їжу в неї спер.

Глянув сивий на дорогу,

та не бачив він небогу.

Чисте поле, рівне скрізь.

Без будинків і беріз.

Не було де тій сховатись.

Тільки в землю закопатись.

-

Небо все почервоніло

Дерево гілля хилило.

Посланець під ним не спав -

свою молодість згадав.

Як красуню полюбив.

Згодом з дурості убив.

Тяжко стало в його серці.

Вбивця він, не знає честі.

Вмить вина йому схотілось,

що колись так полюбилось.

Ним гінець любив топить

горе, щоби не любить

ту єдину, ту чудову,

говірку і чорноброву.

-

Так і спав дідусь старий.

Снився йому труп блідий.

Все карав він бідолаху,

так і помер той зі страху.

Синє небо - білі хмари.

На землі пливуть тумани,

а в тумані кінь стоїть.

Поряд старець вічно спить.

Лист у нього є в кишені

й дві монети золочені.

В посланні наказ царя.

Поряд - для ката платня.

-

Цар був сином свого батька,

тож любив і він зненацька

мучить й убивать людей.

Навіть, іноді дітей.

Що ж казати про солдата,