Свято
-
Помчав вершник повз діброву.
Віз солдат послання знову.
Звістку королю країни.
Крізь пожовклії рівнини.
Повз хатини, і крізь поля
новину про немовля.
-
Радості не було краю.
Весь народ кричав - “вітаю”.
Тільки люд, що вже старіше
пам'ятав як цар раніше
правив твердо і жорстоко.
В язню виколоть міг око.
-
Час минав, а цар старів.
Нову молодь він ростив.
У безпеці, у порядку,
у великому достатку
виросли його сини.
Я і батько всі сильні.
-
Старший син корону взяв.
Всі порядки поломав.
Від тепер життя коштовне.
Знову щастя невимовне
захлестнуло люд звичайний,
забавляло люд старий.
-
Та в святкову літню днину
крізь пожовклую рівнину
Мчав гінець - за ним розбійник.
Наздогнав і впав покійник.
Ні, не той, що із листом -
листоноша із хлистом.
-
Той упав - життя утратив,
хто не знав куди потрапив,
що дурний, і ще жорстокий,
молодий і синьоокий.
Він був братом короля.
Знав він добре ці поля.
-
Але нащо так чинити?
Свою долю так зганьбити?
Просто принц хотів: і владу,
і корону й всю принаду.
А гінець той віз листа.
Крізь поля і повз міста
без зупину, поки кляча
не упала мов ледача.
-
Далі несли його ноги.
У богів просив він змоги
донести цю новину.
В ті краї де вів війну
цар, що всім цим володів,
що молодший брат хотів.
Та гінець - хлопака впертий.
Рух - і ворог митю мертвий,
і листа довести зміг.
Цар тоді ще переміг.
-
Прочитав листа володар.
Крикнув зразу - “гей ти лодар!
Підіймайся й відвези,
та коня ти не грузи.
На, тримай ти моє слово.
Всім кажи що терміново.
Швидко мчи, от тільки лиш,
Всі припаси ти залиш.
Від сьогодні буде свято.
Бо тепер цар ще і тато.”
Відредаговано: 25.02.2023