Глава 11

Ілля. 
По дорозі Марта задрімала. Вона така мила, шкода її будити та доведеться. Вона, мабуть, заморилася, коли йшла дорогою, та й насичений вечір, дався в знаки. Посміхнувся. Почувався божевільно щасливим, віщування Мотрі таки збулося.   
Набридло бути одному, хотів аби поруч була рідна душа, і схоже сьогодні небеса подарували йому диво. Вірив, що це дівча його доля, адже знав її всього нічого, а таке відчуття, наче була з ним постійно. 
В’їхав у рідний двір. Тут на будинку, та й стежці миготіли гірлянди, так святково. Погляд стрибнув на годинник, 23:49. Саме вчасно. Увімкнув світло на стелі, та Марта не реагувала, лише повернула голову в інший бік. Тихенько покликав, та реакції не було.  
Поспішно вийшов з машини й обійшовши її, відчинив дверцята. Обережно підхопив Марту на руки, вона відразу ж відкрила очі, сонно дивлячись на нього. 
— Де ми? 
— В дома, моя чарівна. 
— Відпусти мене, я піду сама. — Просилася. 
— Зараз відпущу. —  Подався по сходах до будинку. 
Їх зустріла тітка Віра. 
— Покваптеся, діти. — Посміхалася жінка, а тоді жартома запитала. — О, Ілля, це той сюрприз, що ти обіцяв мені з рання? 
— Ну, майже, тьотю. — Це моя дівчина, Марта. Познайомся. 
Дівчина вся вкрилася рум’янцем. Вони з тіткою обмінялися люб’язностями, в той час, як Ілля знімав з неї шубу. Швидко зняли верхній одяг, та подалися за Вірою. 
Ілля вів свою дівчину за руку, та почувався на сьомому небі від щастя. Сьогодні з рання він пообіцяв тітці сюрприз, та він мав на увазі, що приїде до неї власною персоною, а вийшло он як.  
— Тітка раптом оглянулася, й напружено повідомила. 
— Ілля, синку, я теж не одна, я прийняла залицяння Валери. Тепер ми разом. 
Чоловік вдоволено посміхнувся.  
— Я радий, тьотю. Справді. Давно пора було. 
Увійшли у розкішну вітальню, де був накритий стіл, та миготіла гірляндами ялинка. 
Привітавшись, швидко познайомилися та наповнили келихи, адже розпочався відлік останніх хвилин старого року. 
Ілля тримав Марту за руку, та загадав лише одне єдине бажання. — Хочу аби Марта була моєю назавжди. Останній удар курантів. Підняли келихи, вітали одне одного, — з Новим роком!  
Серце Іллі розривалося, пригубив вино, та нахилившись до Марти, запитав. 
— Сподіваюся ми загадали одне бажання на двох. 
Зваблива посмішка торкнулася вуст дівчини. Не міг відірвати очей від неї. 
— Я не знаю, що загадав ти, але я хочу, щоб так, як зараз, було завжди.  
Поставивши келих, Ілля пригорнув дівчину до себе. 
— Отже, у нас спільне бажання. — Заглядаючи в очі прошепотів 
— Отже, здійсниться. — Притулилася до його чола Марта.  
— Як любо, дивитися на вас, діти. — Радісно промовила Віра. 
Щоки дівчини знову вкрив рум’янець. Ілля повернувся з нею до тітки, та її супутника. 
— Хочу, щоб так, як сьогодні було завжди. — Замріяно промовила Віра. 
— Я теж загадав таке бажання. — Зізнався Валера. 
Ілля та Марта посміхнулися. Він міцніше притиснув свою дівчину до себе, та вдоволено промовив. 
— Ми всі разом, загадали майже однакові бажання. 
— То, бажання точно здійсниться, це без варіантів. — Запевнив Валера, та попросив. — Ходімо запускати феєрверки. Я вже все приготував. 
Віра та Валера подалися на вулицю. Ілля зі завмиранням серця дивився на свою дівчину. Взявши за руку повів з-за столу. 
На вулиці як раніше сипав сніг. Зупинилися на сходах. Заглянув в такі рідні очі, прошепотівши. 
— Дива, таки трапляються, моя чарівна дівчинко. В цьому я переконався сьогодні особисто. — Ніжно пригорнув дівчину до себе.  
— Сьогодні, я теж повірила у диво, яке трапилося завдяки тобі. 
В небі спалахнув феєрверк, змусивши молодих людей глянути в небо. Серця битися в унісон, завмирали в обіймах одне одного. Обоє усвідомлювали, сьогодні їх торкнулося диво.