Глава 10

Обтрусивши сніг, сіли в машину. Ілля сівши за кермо, глянув на годинник. 
— Ого, 23:21. Ми додому не встигнемо повернутися. 
Завібрував телефон чоловіка, який він забув в машині. Поспішно зняв слухавку, й розмовляючи завів машину.  
Марта не прислухалася до розмови, її куди більше хвилював сам Ілля і те, як вони виберуться звідси, адже на дорозі сніг чималий. 
— Гаразд, до бою курантів, маю встигнути, але тьотю, я не один. — Пильно глянувши на дівчину повідомив, та зрушив з місця. 
Йому щось сказали, й він посміхнувшись на останок промовив.  
— Все чекай, через трохи будемо. 
Поклав телефон на панель, розвернув машину та звернувся до дівчини, яка вся напружилася. 
— Марто, ми запрошені до моєї тьоті, яка замінила мені маму, тож відмовки не приймаються. — Це одне, а ось інше, у нас вибору немає, адже їхати додому такими дорогами, ми будемо до третіх півнів. 
Дівчина зітхнула. Розуміла, щось заперечувати безглуздо, адже на дворі справжня зимова казка, хоч і така сувора. 
— Чому ти мовчиш? — Напружено поцікавився Ілля. — Ти не хочеш їхати зі мною? 
— Ілля, мені не зручно, ти ж їдеш додому, а я? 
— А ти поїдеш зі мною, як моя дівчина? — Впевнено заявив Ілля. 
— Але я не твоя дівчина. — Спантеличено нагадала. 
— Моя чарівна дівчинко, ти ж чула, що баба Мотря казала, — ти моє щастя. — Чоловік саме виїхав на дорогу, й зупинившись на узбіччі засвітив лампу на стелі. — А, що до того, що ти не моя дівчина, то ми зараз це виправимо. — Зняв з себе бороду та шапку, й пильно заглянувши в її очі, запитав. — Ти згодна стати моєю дівчиною, насправді? 
Марта відчувала як серце виривається з грудей. Не знала, що йому відповісти і як бути. 
— Це все так зненацька, я... 
— Марто, це все насправді. Ти ж знаєш чого ти хочеш. Так або ні. 
— Ілля, — зітхнула. — Я ще кілька годин тому, була у стосунках з іншим. 
— Але зараз ти зі мною. — Наполегливо нагадав. — Годі поневірятися, просто повір у диво. 
Заглядаючи у його темні очі, Марта посміхнулася, а тоді нервово закусивши нижню губу, здавлено кинула. 
— Сподіваюся, мені не доведеться пошкодувати за свою необдуманість.  
— То, ти, згодна? — Напружено допитувався Ілля. 
— Згодна! — Зітхнула, а тоді щиро додала. — Але будь готовий до сцен ревнощів, мого вже колишнього молодого чоловіка.  
— Тепер хай, він готується, я тебе йому, нізащо не віддам. 
Марта посміхнулася, Ілля так ніжно взяв тендітну руку, й піднісши до вуст, торкнувся її гарячим поцілунком. Притуливши руку дівчини до щоки, зірваним голосом прошепотів.  
— А ти казала, що вже у дива не віриш. 
— Ти переконав мене у протилежному. — З трепетом, забрала свою руку з гарячої долоні чоловіка. — Поїхали, бо якщо ми тут загрузнемо, я не штовхну твою машину.  
— Чому? — Посміхався Ілля. 
— Я ж її навіть з місця не зрушу. — Обурилася дівчина, зашарівшись під його пильним поглядом. Потягнувшись, вимкнула лампу на стелі, аби ці красиві очі, так відверто на неї не дивилися. 
— Гаразд! Переконала. Поїхали.