Глава 9

Проїхали ще зо два кілометри, та зупинилися. Знову довелося брести снігом на якому хтось залишив два глибоких сліди. По бічних вулицях не горіли ліхтарі, але тут і без того видно. 
Тепер Марта хвилювалася аби Ілля не сплутав будинок, баби Мотрі, виявляється, це його улюблена вихователька з інтернату.  
Хуртовина лютувала на повну силу. Несучи два великих пакети в руках, йшли за руки. Ілля солідно допомагав Марті, адже на каблуках йти нелегко. Просив не хвилюватися, адже в цій місцевості орієнтується добре. 
Нарешті увійшли у двір баби Мотрі. У будці гавкнув кілька разів собака, бо з неї вибратися не міг, та після цього на вулиці засвітилося світло. Вже майже дійшли до сходів, як прочинилися вхідні двері, на поріг вийшла замотана у квітчасту велику хустку, баба Мотря, та вона не одна, бо оглянувшись, комусь гукнула через плече. 
— Настю, до нас Санта в гості завітав. — А тоді прочинивши двері ширше звернулася до гостей. — Проходьте, діти. Не мерзніть.  
Піднялися по сходах, а далі баба Мотря провела їх у світлицю, де на них чекала баба Настя, як пояснив Ілля, вона була завідувачкою інтернату в той час, коли він там перебував. 
Жінки втішилися, виявляється вони вирішили цьогоріч, Новий рік, зустрічати у двох, аби веселіше було. Ілля вручив їм подарунки, привітав з прийдешнім, обійнявши кожну. Настя розплакалася пригадуючи, як сварила малого Іллю за те, що лазив до сусідських садів по яблука. Ілля заспокоїв жінку, мовляв, це все дрібниці. 
Баба Мотря примружившись пильно глянула на Марту, та звернулася до чоловіка. 
— Ану но, голубчику, познайом, нас зі своєю снігуркою.  
— Це моя помічниця, Марта. — Представив дівчину Ілля. 
— А пам’ятаєш, я тобі ще два роки тому казала, що здибеш своє щастя на дорозі, а ти мені не вірив. Казав, жінки перевелися, а з дороги, то й взагалі не треба. — Мотря розсміялася, а тоді кепкуючи додала. — Можу тільки здогадуватися, про, що ти тоді подумав. 
— Те, що ти сказала, те й він подумав. — Захистилася за Іллю, баба Настя. 
Марта відчула як щоки вкрив густий рум’янець. Ілля представив її жінкам, а вона  почувалася геть не зручно. 
— Ось, що тобі скажу, мій хлопчику, бережи ти це дівча. Бо якщо ні, то до віку сам будеш. 
— Берегтиму. — Пообіцяв Ілля, пригорнувши дівчину за плечі, та почав прощатися. — Мої любі, Настю Антонівно, та Мотрю Андріївно, гарно вам зустріти, Новий рік та Різдво, і на другий рік нас чекати. Шкода, та нам потрібно їхати доки ще можна вибратися звідси. 
— Ми то тебе діждем на другий рік, але спершу на весіллі твоєму відгуляємо, тож не забудь покликати. 
— Не забуду. — Пообіцяв Ілля, обнявши на останок жінок. — Щасливого нового року, мої красуні!!! 
Марта теж обняла жінок, помахавши їм на прощання рукою. Те, що чула не сприймала серйозно. Мотря, мабуть, так жартувала. 
Вийшли з двору, Ілля запитав, тримаючи Марту за руку. 
— Ти не ображаєшся на Мотрю. Вона вміє вгадувати долю людей. Про тебе, вона мені вже два роки розповідає. 
— Невже ти віриш у це все? — Старалася заглянути в очі чоловіка, через густий сніг. 
— Вірю, Марто, особливо тепер, вірю. — Міцніше стиснувши її руку без рукавиці рушив глибоким снігом вперед. — Ходімо швидше, а, то доведеться машину розкопувати.