Глава 7

Ілля. 
Цілу дорогу, розповідав Марті пригоди з сиротинця, майже всі події з цих двох років, чітко закарбувалися у пам’яті. Вона лиш зі співчуттям дивилася на нього, та час від часу ставила запитання. На душі поселився трепет, ця красуня справді слухала його. 
Нарешті дісталися чергового закладу. Тут схожа історія. Відчував, що Марта на грані, готова розплакатися просто тут.  
Коли ж дівчинка з вадами мовлення взяла у неї пакунок, обняла її, а тоді поцілувала Марті руку, вона таки розплакалася. Не роздумуючи, та не вагаючись Ілля, полонив її у своїх обіймах. В самого серце щеміло. 
— Тихо, Марто, ти дітей налякаєш. — Шепотів їй на вушко. —  Вони не розуміють твоїх сліз, і зараз плакатимуть разом з тобою.  
Хтось з вихователів подав їм склянку води. Марта зробила кілька ковтків, звільнившись з обіймів Іллі. Її смикнула за сукню, та сама дівчинка з вадами мовлення, простягнула їй цукерку зі свого пакуночка. Марта присіла поруч, та пригорнула дитину до себе. Бачив, як стримує сльози та надмірні емоції, й щось шепоче малій на вушко. Ця мила, юна красуня, по новому підкорила його серце. Її чуйність, людяність не могла залишити його байдужим, адже мав з чим порівняти. 
Відпустивши дівчинку, Марта продовжила роздавати подарунки.  
Коли закінчили з подарунками, позували для фото. Ілля не міг собі відмовити в тому, аби не пригорнути свою чарівну помічницю. Знав її всього кілька годин, та цього часу виявилося достатньо, аби зрозуміти, що ця дівчина має залишитися поруч з ним. Вона значно молодша, але це немає ніякого значення.  
Довгі прощання з дітлахами, і от нарешті опинилися на вулиці, де не припиняв сипати густий сніг. 
— Якщо цей снігопад не припиниться, то до ранку буде ні не пройти, ні не проїхати. — Зупинився, глянувши в темну небесну Вись, промовив чоловік. 
Марта зупинилася поруч. На її обличчі добре помітна стурбованість. 
— Марто, все гаразд? — Напружено запитав. 
Дівчина лише погоджуючись кивнула головою, та опустила очі, одягаючи на руки біленькі рукавиці.  
— Марто, я ж бачу, що щось не так. — Примружився Санта, хотів аби вона була відвертою з ним. 
— Ця дівчинка... — Несміло підняла погляд. — Що з нею? Невже вона ніколи не зможе нормально розмовляти? — У голосі звучали змішані, розчарування та надія. 
— Зможе, Марто. — Цілком серйозно запевнив. — Їй потрібне оперативне втручання, і його проведуть уже після свят. — Стягнув бороду та продовжив. — Ця крихітка зачепила мене ще минулого року. Та не все так просто. Її уже пів року готують до цієї операції.  
— Це ти оплатиш її лікування? — Знітившись запитала. 
Ілля набрав повні легені повітря, й пильно глянувши на дівчину поправив її. 
— Це звучить дуже примітивно. Я створю для цієї крихітки диво. 
Очі Марти засіяли, вона підстрибнула на радощах, і обняла чоловіка. 
— Ілля, ти справжнісінький Санта. Я рада, що у цієї манюні, все буде добре.  
Ілля пригорнув Марту до себе. Такий її порив на радощах, змусив серце застукотіти мов навіжене. Дівчина хотіла відпустити його з обіймів, та він не відпустив.  
— Ілля, відпусти, нас можуть побачити діти, через вікно. — Засоромилася. 
— То й, що. — Ледь всміхнувся, відверто дивлячись на неї. 
Марта опустила повіки на мить, а тоді різко заглянула в очі чоловіка. 
— Ілля, а можна ми поїдемо з цією дівчинкою, коли її оперуватимуть. — Витримала паузу, а по ній розгублено додала. — Аби підтримати її. В неї ж нікого немає. 
Ілля посміхнувся. Спонтанний порив цього дівчиська, доводив його до божевілля.  
— Марто, ти дивовижна! Звичайно ми поїдемо з нею. Я планував поїхати один, але тепер від твого супроводу не відмовлюся, нізащо.