Глава 5

Ілля. 
Пригальмував. Зацікавлений погляд стрибнув на дівчину. Цікавило, як вона відреагує на дітей. Вони ж тут здебільшого сироти та покинуті. Всіх хто приходить, особливо маленькі дітки приймають за своїх батьків. Коли вперше приїхав в дитячий будинок, гадав психіка не витримає. Ці дітки тут справді обділені увагою. При усім піклуванні вихователів, їм замало уваги, та і вихователі фізично не спроможні приділити стільки уваги дітям. А їм потрібні, ніжність, ласка, тепло.  
— Ти готова? — Стурбовано запитав, адже тепер побоювався, що вона не витримає та втече. 
— Готова. — Знизала плечима Марта.  
Ілля примружився, та все ж вирішив попередити. 
— Марто, ці діти, будуть тягнутися до тебе, ти маєш бути до цього готова. 
Дівчина розгублено кліпнула очима, і якось невпевнено промовила. 
— Гадаю, я впораюся. 
Посміхнувся, її готовність піти з ним приємно вразила. 
— Тоді ходімо, діти, вже чекають. 
Вийшли з машини до якої наближалися чоловік та жінка, одягнені у теплий одяг. Це йшла сама завідувачка та охоронець. 
Ілля показав, що потрібно носити. Здивувався, Марта не чекаючи запрошення, сама взяла ящик й подалася у приміщення.   
Нарешті поносили, всі ящики з пакунками, та іграшками. Звільнили тільки салон та третину великого автомобільного причепа.  
У фоє, де стояла велика красива ялинка, привели маленьких діток. Які йшли чемно, за ручки, по двоє. 
Спостерігав за Мартою, вона стояла зовсім поруч, розгублено дивлячись на дітей. 
Малюки тішилися перешіптувалися, що Санта цього року не один, а з подружкою. Ілля звернувся до дітей, привітав зі святом, та допитувався, чи всі чемні та послушні були. Діти в один голос загуділи, — «так».  
— Повірю вам на слово. — Промовив Ілля, підморгнувши розгубленій Марті. — Якщо були чемні, то підходьте отримувати подарунки. 
Діти вишикувалися, але більшість стали у чергу до дівчини. Вона вручаючи подарунки, помітно нервувала. Четверо дітей вже отримали подарунки, але далеко не відходили. Наступний малюк отримав подарунок, і великими сірими оченятами дивився на Марту. 
— Ти мене не поцілуєш? Ні? 
Дівчина на мить прикрила очі, а потім розгублено глянула на Іллю. Та все ж присівши поцілувала хлопчика у щоку. Малий так міцно притиснув її до себе, що дівчина була вимушена пригорнути його. Перші четверо дітей, відразу підійшли ближче. Дівчина відпустивши першого хлопчика, обійняла кожного з дітей. Далі це вже було не зупинити. Кожна наступна дитина йшла до Марти, з розпростертими руками й кидалася в обійми. Вихователі хотіли це припинити, та Ілля заборонив, він вручав подарунки, а Марта обіймала кожну дитину.  
Бачив, як спочатку в неї на очах виступили сльози, а потім вона очевидно впоралася з емоціями. Обіймала дітей, пестила по голові, щось шепотіла. На серці утворився приємний щем. Ця дівчина підкорила його, своєю простотою та людяністю. Вона така витончена панянка, гадав втече одразу. А вона обіймала дітлахів з щирими емоціями, чим приємно здивувала.