Глава 4

Сіли в машину з довгим причепом, що виблискував лампочками. Ілля увімкнув фари, і на причепі загорілася новорічна інсталяція. Марта заворожено дивилася у бокове дзеркало. 
— Марто, ти давно тут живеш? — Зрушивши з місця, поцікавився Ілля. 
— Я вже тут не живу два роки. Тут батьки проживають. — Посміхнулася.  
— То от чому, я тебе ніколи тут не бачив. — Зробив свої висновки чоловік. — То, ти, значить в гості приїхала? А батьки де? 
— Вони на відпочинку. — Відповіла з сумом. 
— Невже ти не маєш з ким зустрічати Новий рік, що вирішила залишитися одна? — Не відставав Ілля. 
Марта опустила очі, не хотіла обговорювати особисте, та і його, як такого вже немає. Зітхнувши здавлено відповіла. 
— Краще одній, ніж у неприємній компанії. 
Ілля хмикнув, й виїжджаючи на трасу кинув. 
— Сто відсотків. Краще дарувати людям радість, ніж нудитися. 
Марта посміхнулася, й запитала. 
— А ти? — Глянула на нього. — Давно проживаєш тут? І чому досі не знайшов собі помічниці, яка б їздила з тобою у новорічну ніч? 
— Я живу тут 4 роки. Відразу після розлучення купив тут будинок. — Чоловік перемкнув швидкість. — Дивно, але я ніколи тебе тут не бачив. 
Така відповідь дещо насторожила Марту. Вона довго мовчала, боролася у собі зі запитанням, яке її мучило, та все ж запитала. 
— Якщо не таємниця, чому ти розлучився? 
— У нас з дружиною, під час пологів померла дитина. Вона майже відразу подала на розлучення. Всі запевняли, що це стрес, що вона оговтається та повернеться. Вона ж пішла безповоротно, пояснила все тим, що після того, що трапилося жити зі мною не може. Це трапилося на передодні нового року, від тоді я розпочав свій марафон добрих справ, аби не залишатися на одинці, та не почуватися нещасним. Роблю щасливими інших.  
Чоловік розповідав, як не знаходив собі місця після пережитого. Все почалося з того, що він купив ляльку маленькій дівчинці, яка просила іграшку в матері. Мати очевидно такої змоги не мала, тому відмовила дитині. Ілля на емоціях розповідав, що пам’ятає щасливі оченята цієї дівчинки досі. 
Марта була розчулена історією чоловіка. Він з легкістю повідомив, що його колишня дружина вийшла заміж вдруге, зараз у неї вже дворічний син підростає. 
— А ти? Чому ти собі нікого не знайшов? — Напружено запитала. 
— Марто, у мене були стосунки, та всі вони закінчувалися під Новий рік. Коли я починав скуповувати іграшки, та все необхідне для подарунків. Ні одна з моїх супутниць, не хотіла ділити мої гроші з іншими. — Зітхнув та повідомив. — Ми вже доїжджаємо, приготуйся, зараз творитимемо диво та казку для дітей. Даруватимемо маленьку солодку мить дітлахам. Це так приємно. 
Марта зітхнула, вона розуміла про, що він. 
— Дарувати подарунки, завжди приємніше, ніж їх отримувати. 
— Шкода, що не всі так вважають. — На емоціях промовив чоловік, в’їжджаючи в двір інтернату.