Глава 1

Кожного року напередодні найважливішого свята для малечі діти писали Святому Миколаю листи. Святий їх отримував й перевіряв у чарівній книзі кожного малюка. Чемні отримували подарунки та солодощі, а неслухняні знаходили різочки під подушкою. Проте прийшов рік, коли скринька Миколая виявилася пустою. Святий Миколай засумував: невже діти перестали в нього вірити?

Побачила це білка, стрибнула Святому на плече й спитала:

— Миколаю, ти чому сумний?

— Цього року жоден з дітей не написав листа, не попросив подарунків. Певно, я їм більше не потрібен.

— Як не потрібен? — здивувалася білка. — Звісно, потрібен. Не може бути, аби всі діти забули про тебе.

— Ти хочеш мене заспокоїти, — відповів Святий Миколай і показав білці пусту скриньку, — діти перестали вірити в мене. Вони не хочуть, щоб я приносив їм подарунки чи різочки. Краще у святкову ніч залишусь у хатинці, самотній і нікому не потрібний.

Білка злякалась і побігла до лісових мешканців. Зібрала їх на галявині та розповіла, що сталося.

— Не може бути, щоб у скриньці не було жодного листа, — сказав заєць. — Мій малюк писав листа до Миколая, я сам бачив.

— Наші воронята Миколаю першими написали. Тільки листя почало падати з дерев, як я віддала листоноші їхні листи, — підхопила ворона.

— Ми відправляли! — підхопила ведмедиця.

— І ми! — донеслося звідусіль.

Задумалися лісові мешканці, куди могли подітися дитячі листи? Вирішили піти до листоноші та дізнатися. Зупинилися біля вікна його будиночка, хотіли постукати та побачили на кухні мішки з дитячими листами. Листоноша взяв мішок й поклав його у піч. Догоріли листи, й він схопився за інший. Розхвилювалися лісові мешканці, у двері загрюкали, та листоноша закинув до печі останній мішок й наказав лісовим мешканцям забиратися геть.

Насварили лісові мешканці листоношу і повернулися до Святого Миколая. Розповіли Святому, що листоноша спалив дитячі листи. Схопився Миколай за голову, геть розгубився!

— Ой, лишенько, що робити? Як дізнатись, кому який подарунок дарувати? — запитав Святий. — До свята день залишився!

— Пропоную тим, хто готовий допомогти Святому Миколаю, зробити крок уперед, — сказала білка, і лісові мешканці поспішили до неї. — Я так і думала! Потрібно дізнатися, про які подарунки писали діти Святому. Пропоную розділитися. Великі звірі залишаться в лісі, обійдуть малюків, розпитають, чого кожен із них бажає, й передадуть Миколаю. Маленькі звірі та птахи вирушають зі мною у міста та села, будемо пробиратися у відкриті вікна та димарі, прокрадатися повз дорослих, — пояснила білка.

— А я своєю чергою, — вирішив Святий Миколай, — сховаю чарівну книгу до наступного року, і ніхто з малюків не отримає різочок.

Лісові мешканці розділилися. Ведмеді, вовки та лисиці побігли розпитувати дітей, що жили в лісі, про подарунки, а маленькі білки, єноти, зайці та птахи — у міста та села. Коли дізналися про останній подарунок — передали Святому. Не встиг Святий Миколай покласти подарунки до саней, як почув за спиною голос листоноші.

— Вибачте за те, що я накоїв, — зітхнув листоноша і розповів, що маленьким відправляв листи до Миколая, в яких просив цуценя. Він виріс, бажання не здійснилося й листоноша вирішив помститися Святому. — Але коли я спалив дитячі листи, зрозумів, що лишив малюків без подарунків, як ви мене.

— Я радий, що ти зізнався і вибачився. Сподіваюсь, ти щиро жалкуєш про свій вчинок.

Миколай склав подарунки до саней та поїхав їх розвозити. Листоноша винувато опустив голову та пішов додому. До ранку листоноша думав про свій вчинок і не помітив, як задрімав. Прокинувся, бо відчув, що його хтось лизнув у щоку. Він відкрив очі та поруч із собою побачив цуценя.

— Звідки ти взявся? — розгублено спитав листоноша.

— Це твій пухнастий друг, — відповів Святий Миколай. — Я отримував листи від тебе з проханням подарувати цуценя, та кожного року ти поводив себе вкрай погано, за що отримував різочки. Я сподівався, що ти виправишся і я виконаю твоє бажання. Цього не сталося. Але зараз ти прийшов до мене і попросив вибачення. Неважливо, що ти дорослий, я радий подарувати тобі пухнастого друга і вірю, що більше погано ти не вчиниш. — Миколай погладив цуценя та щез.

Ох, і зрадів листоноша цуценяті! З того часу дитячі листи до Миколая не пропадали. Листоноша залишав їх у скриньці й гарно себе поводив.

Авторка: Інга Квітка!