Глава 1

Кожного року напередодні найважливішого свята для малечі, діти писали листи до Миколая. Святий отримував їх й перевіряв у своїй величезній чарівній книзі кожного малюка. Діти, які впродовж року були чемними, отримували подарунки та солодощі, а неслухняні знаходили різочки під подушкою.

Проте, прийшов рік, коли скринька біля хатини Миколая була пустою. Засумував Святий, задумався: невже маленькі діти перестали вірити в нього?

Побачила це білка, стрибнула Святому на плече й спитала:

— Миколаю, ти чого такий сумний?

— У цьому році ніхто з дітей не написав мені листа, не попросив про подарунки. Напевно, я більше не потрібен дітям.

— Як це не потрібен? — здивувалася білка. — Звісно, потрібен. Не може бути, аби всі діти забули про тебе.

— Ти лише хочеш заспокоїти мене, — сумно відповів Святий Миколай і показав білці пусту скриньку, — діти перестали вірити в мене. Вони не хочуть, щоб я приносив їм подарунки чи різочки. Тож краще у святкову ніч я залишусь тут, у своїй хатинці, самотній і нікому не потрібний, — сказав Святий.

Злякалась руда і побігла до лісових жителів. Зібрала вона усіх на галявині та розповіла про те, що сталося.

— Не може бути, щоб скринька була пустою, — розгуився заєць. — Мій малюк писав листа до Миколая, я сам бачив.

— І я, — підхопила ворона. — Наші воронята, певно, першими йому написали. Ще тільки листя почало падати з дерев, як я віддала листоноші листи.

— І ми відправляли! — Підхопила ведмедиця.

— І ми! — Донеслося звідусіль.

Задумалися лісові жителі, куди могли подітися дитячі листи? Вирішили вони відправитися до листоноші, щоб дізнатися про це. Тільки-но підійшли до його будиночка, як побачили на кухні біля лавки купу мішків з конвертами.

Взяв листоноша одного мішка з листами та й відправив його у піч. Не встигли листи догоріти, як він за інший вхопився. Розхвилювалися лісові жителі, у вікна та двері загрюкали. Вимагали від листоноші віддати їм мішки з листами. Проте листоноша їх не послухав. Останній мішок викинув в піч і наказав всім забиратися геть.

Насварили лісові жителі листоношу і поспішили повернутися до Святого. Розказали звірі та птахи Миколаю про те, як листоноша знищив Усі дитячі листи. Схопився Миколай за голову, геть розгубився!

— Ой, лишенько, що робити? Як мені тепер дізнатись, кому який подарунок дарувати? — запитав він. — До свята усього один день залишився!

— Пропоную усім, хто готовий допомогти Святому Миколаю, зробити крок уперед. — Сказала білка, і всі лісові жителі підступилися до неї. — Я так і думала! За цей день нам потрібно дізнатися, які подарунки замовляли діти Святому. Пропоную розділитися. Великі звірі залишаться в лісі, обійдуть кожного малюка, розпитають, чого він бажав, запишуть і передадуть Миколаю. Маленькі звірі та птахи вирушають разом зі мною у міста та села, будемо пробиратися у відкриті вікна та димарі, прокрадатися повз дорослих та дізнаємось у кожної дитини про який подарунок вона мріяла, — Пояснила білка.

— А я у свою чергу, — вирішив Святий Миколай, — сховаю чарівну книгу до наступного року і завтра подарую усім малюкам те, про що вони мріяли.

Розділилися лісові жителі між собою. Ведмеді, вовки та лисиці побігли розпитувати малюків, що жили в лісі про подарунки, а маленькі білки, єноти, зайці та птахи стрімголов поспішили у міста та села.

Інга Квітка. Святий Миколая та листоноша. Казка для малятУсього за день звірі та птахи встигли заглянути до кожного будиночка та гнізда. І коли вони записали останнє побажання про подарунок, то віддали Святому всі списки. Не встиг Святий зібрати все необхідне у сані, як почув за своєю спиною голос листоноші.

— Вибачте мені за те, що я накоїв. Я так не любив це свято, — зітхнув листоноша і розповів про те, що багато років тому, коли він був зовсім маленький, він постійно відправляв листи до Миколая і просив в нього лише один єдиний подарунок — цуценя. Йшли роки, але його бажання так і не здійснилося. Тоді листоноша пообіцяв собі, що коли виросте — будь-що помститься Святому. Так і сталося. — Але після того, як я спалив усі дитячі листи, задумався про свій вчинок і зрозумів, що геть забув про малюків, які по всьому світі, як і я колись, мріють про подарунки від тебе!

— Що ж, якщо ти справді жалкуєш про свій вчинок, я вибачаю тобі, — мовив Миколай і склав всі подарунки в сані.

Опустив голову листоноша і пішов до себе додому. Довго він сидів біля пічки, про свій вчинок думав, аж поки не задрімав. Під ранок здалося йому, що хтось його у щоку лизнув. Відкрив очі та побачив цуценя! Маленький пухнастик сидів біля нього та радісно гавкав.

— Звідки ти взявся?

— Це твій новий друг, — відповів Святий. — Дійсно, багато років поспіль я отримував листи від тебе з проханням подарувати тобі цуценя та кожного року, ти поводив себе вкрай погано, за що отримував від мене різочки. Я завжди сподівався, що ти виправишся, і я обов’язково подарую тобі пухнастого друга. Але цього не сталося. Лише зараз після свого поганого вчинку ти прийшов до мене і вперше в житті попросив пробачення. Я радий, що ти почав змінюватись і, хоча ти вже дорослий, все ж заслужив на те, щоб цього року твоя мрія здійснилася, — і погладивши маленького песика Святий Миколай щез.

Ох, і зрадів листоноша такому подарунку! З того часу дитячі листи до Миколая більше не пропадали. Листоноша завжди залишав їх у скриньці й нагадував Святому не забути прочитати кожного листа.