...

Ще тільки осінь вкрила жовтим листям землю, як малюки у всьому світі почали писати листи до Святого Миколая. Це час, коли мрії, які б здавалося навіть Всесвіт не міг здійснити за цілісінький рік, Святий: єдиною думкою, втілював у життя.

Тож малюки не гаючи часу ще в листопаді розповідали в листах Святому про своїх батьків, яких дуже люблять, добрі вчинки, котрі встигли зробити за рік, а найсміливіші, навіть у поганих зізнавалися. Так! Вони писали Миколаю, що не хотіли так вчиняти і їм дуже і дуже соромно за те, що вони зробили.

Звісно, коли Миколай читав про це, він одразу викреслював із своєї величезної чарівної книги той чи інший поганий вчинок, щоб святкової ночі, замість різочок, покласти тій дитині подарунок. Бо саме щире зізнання у маленькій шкоді і обіцянка так більше не вчиняти, радували Святого, так само, як і розповіді малюків про добрі вчинки.

На жаль, лише крихітний горобець з перебитою лапкою, ніколи не писав до Святого. Жоднісінького разу! Серед жителів лісу він був найслабкішим, найбоязкішим і якщо розповідати все, як є - надто нерішучим.

Вдень птах переважно ховався в своєму гнізді. Через перебиту лапку він відчував себе не таким, як усі інші і дуже турбувався з цього приводу та коли приходила ніч, нерішучий горобець вилітав із свого гнізда, аби встигнути за ніч переробити купу добрих справ.

Спитаєте, які справи можуть бути у крихітного горобця з перебитою лапкою? А от які! Для білочки горішка припасе і віднесе вночі під її дерево, щоб на ранок вона смачненьким поласувати могла. Лисичці до порога її домівки цілу купу опалого листя приніс, щоб вона нірку утеплила. Заради їжачка і змії, які дружили кілька років, а потім так посварилися через одне замерзле яблучко, що той ґвалт їхній певно увесь ліс чув, горобець облетів не лише свій ліс, де жив, а і сусідні та таки знайшов два смачних величезних яблука.

Летіти з плодами він не міг, тож бідоласі довелося їх котити до нори змії та їжачка. Лишивши їх там, він підписав:

“Від твого найкращого друга їжачка”, а біля нірки їжачка, написав на листочку: “ Від твоєї найкращої подруги змії”. Звісно їжачок зі змією помирилися й, поговоривши, здогадалися, хто насправді пригостив їх тими смачними яблучками.

Тож, коли жителі лісу зібралися разом, щоб прикрасити ялинку, вони вирішили за все віддячити горобцю. Домовившись між собою, що саме робитимуть, написали листа Святому. Кожен з мешканців лісу написав від себе, чого він бажає цього року і хоча бажання там було лише одне, вони знали - саме ця мрія їх об’єднує вже дуууже давно.

Віднести листа до Святого відправили лисичку. Руда побігла до хатинки Святого, де якраз і був Миколай. Святий грівся біля каміну та уважно читав листи від малюків.

Почувши, як хтось до нього постукав у двері, Святий люб’язно запросив гостю всередину і, привітавшись з лисичкою, запропонував їй гарячого молока.

Лисичка мовчки передала листа Святому. Хвилюючись, адже перед нею був сам Миколай, який прочитав листа і всміхнувшись, заговорив:

- Я знаю про крихітного горобця. Кожного року я з нетерпінням чекаю листа від нього, але він, як ти знаєш, лисичко, не написав мені жодного. Моя чарівна книга створює стільки подарунків і різочок, скільки листів від малюків в ній є. Я чекав, коли хтось з вас, жителів лісу, зробить саме такий вчинок. А тепер, - додав Святий і акуратно склав лист та повернув його лисичці. - Ти віднесеш його до горобця, - й помітивши, як в очі лисички закрався сумнів, помахав пальцем. - Так, так, так. Віднесеш цей лист до горобця і скажеш, що всередині нього є прохання до мене про одну дуже і дуже добру справу, але я сказав тобі, що прийму листа тільки від нього.

- А раптом не спрацює? - лисичка все ще сумнівалася.

- Він обовязково прилетить до мене, бо ж інакше він не допоможе “комусь”. А знаючи про те, наскільки добре серце в крихітного горобця, хіба таке можливо? - і Миколай усміхнувся лисичці на прощання, повернувся до каміну та продовжив читати листи від малюків.

Лисичка забрала свій лист, подякувала Миколаю і пішла в гості до горобця. По дорозі вона все повторювала про себе, що скаже птахові, хоча насправді, руда не дуже вірила в те, що зможе вмовити горобця піти до Миколая.

Сумно зітхнувши, вона постукала по дереву, де жив горобець. Звісно птах був у своєму гнізді та носа звідти не висунув. Замість того він тихенько прошепотів:

- Нікого немає вдома.

- Горобець, виходь, це я - лисичка. Прийшла до тебе подякувати за листя. Тепер в моїй домівці тепло і затишно. Може б ти якось до мене в гості завітав?

- Ні, - схвильовано відповів горобець. - Маю купу справ, купу справ, - пробубнів він собі під ніс.

- Так от і я не просто так, а з над важливою справою до тебе прийшла, - й лисичка розповіла горобцю про те, що він має віднести листа Святому.

Що тут почалося! Горобець довго розповідав, який він зайнятий, що він незнайомий з Миколаєм і не може просто взяти і прийти до нього…

-... та і листів я йому ніколи не писав. Може він ображається на мене?

- “Ні”, - подумала про себе лисичка, а вголос додала, - знаєш, я певно помилилася. Думала, ти всім допомагаєш та як виявилося: помилилася, - вона виглядала ображеною.

Руда вже подумала, що нічого не вдасться і Миколай помилився. Вона зібралася повернутися до його хатинки й залишити листа у скриньці, як горобець висунув дзьоб з гнізда.

- А чому сама не віднесеш? - горобець обережно зиркнув по сторонах і вилетів до неї, - не люблю вдень літати. Мені здається всі на мою перебиту лапку дивляться і будуть сміятися.

- Тебе всі люблять і ніхто не помічає твоєї перебитої лапки. Ти не винен, що випав з гнізда, як був маленьким, - відповіла лисичка. - увесь ліс знає, хто вночі приходить під наші домівки і лишає подарунки. Ти сам, як Миколай, тільки добро робиш кожної ночі. Невже зараз відмовишся? Злітаєш туди назад. До хатинки Святого зовсім близько.

Горобець важко зітхнув і подивився на листа: