Одного разу кілька моряків вирушили в дорогу морем. День був ясний, вітри — сприятливі, і ніщо не віщувало біди. Та раптово небо почорніло, вітер здійняв хвилі, а море стало лютою стихією. Корабель кидало, мов тріску, а страх поселився в серцях людей.
Один із моряків упав на коліна й вигукнув:
— Святий Миколаю, якщо ти справді заступник людей — допоможи нам!
І в ту ж мить, серед бурі, вони побачили Його.
Не як привид і не як сон — а як живу присутність. Старець стояв на палубі спокійний, немов море не торкалося його ні вітром, ні хвилею.
Він підняв руку — і вітер стих.
Хвилі вляглися.Небо прояснилося.
Миколай подивився на моряків і мовив:
— Не бійтеся. Море слухає не силу, а віру.
І зник.
Коли корабель безпечно дістався берега, моряки одразу пішли до храму в Мирах. Вони хотіли подякувати святому, який врятував їм життя. Увійшовши, вони зупинилися — бо біля вівтаря стояв той самий старець.
— Це ти був з нами в морі… — прошепотіли вони.
Миколай лише лагідно відповів:
— Я був там, де мене покликали. Але пам’ятайте: рятує не людина, а Бог.
Моряки впали на коліна — не зі страху, а з вдячності.
З того часу Святий Миколай став покровителем моряків і мандрівників. І досі, коли здіймається буря, люди шепочуть його ім’я — як молитву, що веде крізь хвилі.
Бо є такі святі, яких впізнає навіть море.