Шуміли зеленню ліси…
Поля в пшениці потопали…
Міста Країни у красі
Біди та горя не чекали.
Хоч знали, – Мордор точить ніж…
(Бо Мордор, то країна чорна)
І що у світі є страшніш,
Чим дика ця орда, потворна?
І Світ боявся. Вірив світ
У силу орків здичавілих.
Знав світ про їх кровавий слід
Де орки йдуть, там скрізь могили.
Грузин, сирієць, молдован
Кровавих орків не забудуть…
І ми… Як переміг Майдан,
Згадали: москалі – не люди!
Спочатку, – Крим! За ним, – Донбас…
Та вісім літ якась надія
Все ж залишалася у нас,
Що в них щось людське зажевріє.
Наївні! Мріяли дарма!
Рік двадцять другий, місяць лютий…
До нас посунула орда
В брудний солдатський чобіт взута.
Від жаху світ завмер… Війна!
А орки все повзуть й човгають,
Як злісна, дика сарана…
Ґвалтують, ріжуть, убивають,
Грабують, знищують міста
Та наші Українські села!
То, – звірі без душі й хреста!
І в нас прокинулись джерела, –
Козацький рід, прадавня суть,
Всі наші цінності духовні
Збудили Українську лють
Та вилили її назовні!
І наші Воїни-Герої
Цих диких орків б’ють і б’ють!
Тож, жоден з москалів не встоїть, –
Свята є Українська лють!
Палають танки й літаки,
З них символ «z» вітри зітруть!
Дається оркам у знаки
Страшна ця Українська лють!
Загарбникам одна дорога, –
Вони усі в землі згниють!
За нами Правда й Перемога,
І Бог, і Українська лють!
Свята є Українська л
Відредаговано: 25.08.2022