7. Свята Катувальниця

Тормента розуміла, що настав час покидати схованку. За її підрахунками, до дня «х» залишалося 13 днів. Отже, настав час підготуватися. 

Для початку Тормента з'їла залишки їжі та обробила рани аптечкою, яку вкрала з одного авто. Також там вона знайшла чоловічий спортивний одяг, який був явно їй не по розміру,  але це краще, ніж нічого.

Ближче до вечора вона сиділа біля входу в стару будівлю та дивилася, як сонце ховається за обрієм. 

— Ти не обережна, — він докоряв їй, не підозрюючи,  що його кровна дівчина почула його задовго до появи силуету. 

— Обережність — не моя сильна сторона. Ти приніс мені одяг? — Тормента не могла дивитися на хлопця, бо в його рисах було занадто багато того, кого дівчина ненавиділа. 

7 місяців до цього дня…

— Ти новенький? — Цього хлопця раніше не було серед них, і вона не розуміла, навіщо Тормента перша до нього заговорила. 

— Не зовсім. — Його риси обличчя здавалися їй занадто знайомими,  але хто цей хлопець?

— Ми раніше бачилися? — Дивне питання, враховуючи те, що Катувальниця ніколи не жила за межами культу.

— Я тебе бачив щодня останні 16 років, а ти мене — навряд.

Можливо, в іншому світі Санта-Муерте ася б підозрілою,  але в стінах храму Санта-Муерте,  такі емоції були чужими.

Тормента відвернулася та рушила до дверей катакомб; її чекало завдання,  а точніше — новий відступник Санта-Муерте,  якого вона змусить благати про милість Святої Смерті. 

— Приходь після опівночі в стару каплицю, я дещо тобі розповім. 
Дівчина ніяк не відповіла на його запрошення. Вона не мала права з ним спілкуватися, а тим паче — наодинці.

Опівночі вона зайшла в каплицю, знаючи, що якщо цей хлопець вирішив її підставити, смерть буде жахливою. 

— Все-таки прийшла. — Він сидів на одній з дерев'яних лав та посміхався занадто щиро.

— Як тебе звати? — Обережність — це талан, яким Тормента вміло користувалася. 

— Торей. Сядь поруч. — Хлопець показав рукою на порожню частину лави.

— Навіщо я тобі? — В цих стінах не варто довіряти нікому, крім пані Санта Муерте. 

— Хочеш дізнатися, хто твої батьки? — Його питання вибило дівчину з колії спокою. Останні десять років вона навіть не згадувала про свою родину, бо майже нічого не пам'ятала. 

— А ти знаєш, хто твої? — Якщо він частина культу, отже, про батьків не повинен знати. Тормента відчувала неладне,  але не поспішала йти.

— Це немає значення,  але так, знаю. Мою матір ти називаєш пані Санта Муерте. 

От чому обличчя цього хлопця здавалося їй настільки знайомим. Він син Нобілії. 


— Торменто, ти все-таки не передумала? — Дівчина знала, що гість знову намагатиметься її відмовити. 

— Шляху назад немає, Торею. — Хлопець підійшов та сів поруч. Його погляд відразу припав до розбитих рук, що нерівномірно покривали бинти.

— Завжди є інший шлях.  — Торей потягнувся до руки Торменти, але та відсахнулася, наче від нападу змії.

— Це мій шлях! — Дівчина зникла в темряві старої будівлі з пакетом одягу, залишивши хлопця наодинці з власними думками.