2. Пані Свята Смерть

В кімнаті стояла непроглядна темрява.
Єдине, що давало знати про те, що кімната не пуста, – це жаринка сигарети, яка повільно тліла.

Повітря навколо було важке, занадто важке, як вологе пальто, одягнене на голе тіло.
Все навколо тиснуло на кожного, хто сюди заходив.

Власница цього кабінету була неймовірна жінка.
Навіть ті, хто її ненавиділи та боялися, не сміли не поважати Нобілію – пані Санта Муерте.

Тишу порушили через кілька хвилин, і в кабінет зайшли двоє.

— Вийди! — голос господарки кабінету звучав як вирок для того, хто не послухається.

Двері кабінету закрилися, а на столі запалала свічка – єдине джерело світла,  яке давало змогу хоч трохи побачити силуети присутніх.

— Розповідай! — жінка не кричала, але її слова рознеслися ехом і змусили «гостю» стиснутися.

— Вона вдарила мене по голові, а коли я отямилася, нікого не було. — Незважаючи на страх, голос дівчини звучав рівно й зовсім без емоцій.
— Зникни! 

Кабінет знову став пустим,  і лише тепер жінка увімкнула світло, зробила останню затяжку та зм'яла сигарету. 

— Де ж ти ховаєшся, маленька лисичко? Невже ти віриш, що зможеш утекти від мене і не понести покарання від Санта Муерте?

Шість місяців Нобілія не могла думати ні про що, крім повернення відступниці до культу, щоб винести та виконати вирок.

Тормента — дівчинка, яку вона забрала у матері, що хотіла продати її за пляшку. Наставниця побачила в очах рудої дитини ненависть, яку протягом 17 років підживлювала спогадами та розповідями.

Вона стала ідеальною зброєю. Інструментом — без особистості, без запитань, без заперечень. 
Все йшло гладко, до появи того, хто зламав інструмент, відкопавши в ній глибокі почуття.


7 місяців до цього...

— Пий вино, або…

— Пані Санта-Муерте,  я не…

— Мовчи! Вважай, що я дарую тобі милість!

Хлопець тримав келих, знаючи, що це його кінець. На стільці навпроти нього сиділа дівчина, в погляді якої він бачив розпач.

— Я не шкодую… — він випив рідину, дивлячись в очі тій, заради кого зробив SANTA MUERTE. 

Очі хлопця збільшилися від жаху, і руки схопилися за горло. З рота замість крику вилетіли шматки крові. Його обличчя спотворила маска болю, і він упав, дивлячись у вічі зв'язаній дівчині.

Нобілія відімкнула наручники,  які стримували полонянку, і та намагалася кинутися до хлопця, але різким поштовхом повернулася на стілець.

— Сядь! Ти достатньо на сьогодні принесла жертв SANTA MUERTE.

— Це ви…

— НІ! В його смерті винна лише ти! — Нобілія повернулася до свого столу та сіла на крісло. На обличчі жінки не було жодних емоцій, незважаючи на картину, що розгорталася перед нею.


— Свята Катувальниця… — пані Санта-Муерте наче смакувала ці слова. — Дівчинка, яка думає, що має силу протистояти своїй долі. Зламати тебе — це мій особистий вид насолоди.

Так, Нобілія не сумнівалася у власній могутності, але в її минулому є лише одна таємниця, яка здатна їй нашкодити.  І добре, що єдина людина, яка знала про це слабке місце, вже 10 років годує черв'яків під храмом SANTA MUERTE.