Епілог

Звук церковних дзвонів лунав поміж вуличок Делірії. Я сиділа за столиком, обводячи поглядом обновлений інтер'єр "Тихого дому", та не могла перестати милуватися ним. Все було зроблено навіть краще, ніж я очікувала спочатку. Люстра отримала свічники у формі яєць. Люся — величезну писанку на стіну. Арчі — новий орнамент на поверхню, який припав до душі відвідувачам.

Сьогодні увечері Гвент поспішив попрощатися з місцевими жителями та втік ще до посвяти пасок. На нього чекали в іншому світі інші магічні створіння, яких теж потрібно було вдягнути. Але з порожніми руками ми його не пустили. Алан склав йому в дорогу кілька пасок, трохи м'яса та крашанок. Люся нишком вмовила взяти пляшечку свяченого вина, аби той міг відсвяткувати в дорозі. А ще, йому перепав добрячий такий гонорар від мера та мене особисто.

Я тримала у своїх долонях магкам однієї нещодавньої клієнтки та гортала її спогади, ніби газету. Міс Овер важко давався дар провидиці у свої роки. Вона часто плуталася в часових лініях та наслідках якихось дій, тому любила блукати на прийомі в долині спогадів, щоб навести лад в голові. А я, допомагала їй там не заблукати й записувати основні події з її життя. В якомусь сенсі це було дивно, важко та лячно, але...їй було ще важче. Тому я й сиділа зараз і занотовувала в книгу те, що побачила за останні сеанси з нею:

«Віліан Сансет та Коул Блекроуз невдовзі стануть батьками. Коли Віліан потрапила під магічний вогонь феніксів,  він випалив усі захисні закляття...»

«Через смерть Пейна, землі болотяних Феніксів змінять магічний фон і їх почне затоплювати велика вода. Сама природа захоче змити кров з себе святою водою. Й невдовзі на тому місці з'явиться океан.  Живим феніксам не буде де жити, тому вони переселяться на інші території. Містер Пейн, усвідомивши те що він зробив,  об'єднає вцілілих та поведе їх у нове життя. Він збудує нове місто і назве його на честь своєї першої дружини, яка мріяла про закінчення війни...»

«Тайра Колм допоможе встановити мережу доставляння по всій імперії. Вона допомагатиме налагодити зв'язок між містами та встановить міцні комерційні стосунки між ними...»

«Баба Дана отримає на перевиховання бешкетливих внуків Амадея. Зрештою, вони підуть по їхніх стопах та теж ловитимуть злочинців...»

«Елайна Мортал та Алан Хоум не матимуть власних дітей. Але вони прийматимуть в кав'ярні всі душі, які чекатимуть свого переродження. Вони любитимуть їх всім своїм серцем та піклуватимуться про них...»

Зробивши глибокий подих, я відірвалася від листів паперу й перевела погляд в бік. Десь за вікном блимали ліхтарі, сповіщаючи про прихід ночі. Але я не боялася темряви, яку вона несла з собою. Бо зрештою, після пітьми завжди сходило сонце. Так вже був влаштований наш світ. Злодії отримували по заслугах. Війни рано чи пізно закінчувалися. Люди перероджувалися іншими людьми.

Я не знаю, чи хтось із наших відвідувачів колись дізнається про Інсанію чи відьом, які існували разом з її унікальними дарами.  Але я сподіваюся, що вони повірять в неї хоча б на мить. Повірять, що ті складнощі, які вони переживають, приведуть їх до чогось нового. Що всі їхні рідні житимуть разом з ними якщо не поруч, то в пам'яті та у довколишніх предметах. Що великі жертви зможуть зупинити навіть тисячолітні кровопролиття. Що, зрештою, вони знайдуть своє щастя, так само як я знайшла своє.

Кінець