Розділ №8. Сімейне тепло

Кухня "Тихого дому" сьогодні виглядала на диво завантажено. Алан ві всю замішував тісто на завтра, готував формочки під паски та посміхався мені через плече, поки я наносила орнаменти на писанки. В повітрі стояв запах випічки, кориці, сухофруктів та бджолиного воску. Я дивилася на свічку і періодично милувалася сильними руками Ала. Було так затишно, що навіть не хотілося буркотіти за приставучий меблепарк, який вже кілька годин мучив Гвента своїми побажаннями. Я не знала, як він збирався за ніч та один день підготувати все, але він пообіцяв встигнути.

— Як думаєш, ми встигнемо за завтра прикрасити все, щоб під ніч відкритись? — запитав Алан, на мить затримуючи свій теплий погляд на моїх губах.

— Встигнемо, — ледь посміхнулася. — А навіть, якщо ні — не страшно. Нам і так буде добре.

— І то правда. Головне, щоб діти були щасливі, — весело хитнув він головою у бік зали.

— Чому ти постійно їх звеш нашими дітьми? — розсміялася, вкотре чуючи це від нього. — Не думаєш, що вони не надто схожі на людей?

— А в чому різниця, Елайно? — не менш весело запитав чоловік, відриваючись від тіста та сідаючи поруч зі мною. — Вони точна наша копія. Навіть генетиків не треба. Ти тільки глянь на Лорі! Як він там постійно каже? "Все життя — це суцільні дупи! То ж обирайте собі такі, на які хоч приємно буде дивитися!"

— В якомусь сенсі, наш диван — великий філософ. Хоч бери й збирай його цитати в трактат з філософії. Він вже  може мене підміняти на роботі.

— Ти, щоб знала! А Люся — взагалі майстер на всі руки. На барі встигає роздавати напої, оформлювати замовлення замовникам Тайри та ще й крутити роман з тим винним холодильником, який ти їй подарувала на день закоханих. І де вона бере стільки сил на все?

— На тебе надивилася, от і хоче бути схожою. Ти ж такий самий трудоголік, як і вона, — знизала плечима. — Он, досі ніяк не наймеш собі помічника на кухні, який би міг тебе підмінити. Все сам тягнеш.

— Хвилиночку! — жартома обурився Алан, діловито здіймаючи угору вказівний палець. — Я не спиваю нелюдів, на відміну від неї!

— Так, — м'яко прошепотіла йому в губи, залишаючи невагомий поцілунок. — Ти їх загодовуєш своїми смачними стравами так, щоб вони потім навіть не могли стогнати.

— Спокусниця, — сильні руки потягнули мене за талію, перетягуючи на коліна Хоума. М'які губи залишили кілька поцілунків на моїх щоках.

— У тебе навчилася.

— Нахабна брехня. Ти спокушала мене ще до того, як ми почали з тобою зустрічатися, — зауважив він, ледь торкаючись великим пальцем моїх губ.

— Це ще хто кого спокушав, — прошепотіла. — Твою випічку можна продавати за ціною приворотів. І легально, і ефект надійніший. Обожнюю, коли ти готуєш мені щось... Відчуття, ніби це не я відьма, а ти.

— Стараюсь відповідати статусу твого чоловіка. Красивій жінці треба красивий чоловік. Щоб нікому не спало на думку, що її треба рятувати з лап страшного чудовиська.

— Ти що, я в тебе у вічному полоні! І ніяким таким принцам визволителям не дамся! — сміялася з щирого серця. — Та і яке з тебе чудовисько, Алане? Ти на себе в дзеркало дивився? У тебе в генах точно інкуби потопталися. Погляду не відірвати...

— Від мене чи від того, що я тобі готую? — хитро примружив він свої очі.

— Від всього, що пов'язано з тобою.

На кухні повисла приємна тиша. Було затишно отак сидіти при світлі свічок та балакати про щось нейтральне. Відчувалося те саме сімейне тепло з дитинства, коли мама пекла на кухні та нишком дозволяла облизати ложку з-під глазурі чи стягнути жменьку родзинок. Напевно так і виглядає щастя. Тихо. Мірно. Спокійно. Ніжно.