Розділ №7. Оберег наступного року

"Тихий дім" цього вечора мав досить жваву атмосферу. Мало того, що Алан знову був змушеним закривати кав'ярню значно раніше, так ще й Гвенту довелося складати списки, аби весь охочий меблепарк міг висловити свої побажання особисто. А вони, на диво, всі хотіли поспілкуватися зі справжнім дизайнером, який розумівся на високій моді.

Поки містер Зінгер сидів із синяками під очима та записував у свій улюблений блокнот всі побажання, я попивала чорничний чай поруч з ним та мало не давилася сміхом. Дарма Арчі так переживав, що Гвент надумає викликати у мене алергічний приступ. Після цього замовлення, боюсь, він взагалі перехоче пити каву та все, що з нею пов'язано.

— А мені на свічниках треба багато-багато яєць! — вигукнула люстра зверху, розкачуючись над стелею. — І так, щоб на кожній був свій візерунок! І щоб на мене дивилися зі страхом та із захопленням шепотіли — "Святі яйця!".

— Для чого на люстру чіпляти яйця...? — не розумів Гвент. — Давайте краще  зробимо щось легке, повітряне, витончене...

— Е, ні! Мені треба бойові прикраси! Щоб якщо якийсь бовдур знову надумає напасти на Елю —  я могла тими яйцями йому в голову так поцілити, щоб більше нікому не захотілося!

— Навіщо ж так радикально...? — злякано протягнув гном, погладжуючи товстими пальцями лисину під чубом. — Так же й череп можна комусь проламати до самого мозку...

— Ті, в кого є мозок — не полізуть... — ображено буркнула люстра, блимаючи світлом.

Зінгер глибоко вдихнув повітря, видихнув і став малювати ескіз.

Якийсь час довколишні жителі давали йому робити це в тиші, чемно очікуючи вироку місцевого "генія". Але зрештою, Гвент підпер щоку, зробив кілька ковтків чаю та поставив чашку на барну стійку. Його очі піднялися, з якоюсь особливою любов'ю споглядаючи на пляшки з різними напоями. В закоханому погляді відразу можна було впізнати поціновувача вишуканих вечорів.

— А ти чого бажаєш, моя люба? — втомлено перевів він погляд на Люсю, ледь помітно торкаючись поверхні.  

— Я? — радісно перепитала Люся, ніби то не вірячи своєму щастю.

— Я хочу величезну кам'яну писанку прямо на стіні!  Золотаву, розписану тонкими візерунками та вкриту блискітками, — зачаровано протягнула Люся. —  А то наші клієнти зараз почнуть стукатись своїми яйцями  по традиції. Сперечатимуться в кого гарніші, в кого міцніші, в кого більші. Ніяк не розберуться, яке стане оберегом... А так — най бачать, хто тут оберігатиме всіх до наступного року!

— Від чого це ти оберігатимеш наших відвідувачів...? Від себе? — посміхнулася та похитала головою.

— Від головного болю зранку! — переможно вигукнула Люся, радісно цокаючи келихами. — Дивитимусь, щоб вони не знижували градус, не пили лишнього, а якщо таки пили зайве, то не йшли потім на подвиги.

— І як же ти їм не дозволиш шукати собі пригод? Доллєш гном'ячої вогняної води, щоб їх з ніг знесло? — згадала стару схему цієї інтриганки. — А якщо не встигнеш? Ти — стійка Люсь. Ти — не вмієш бігати.  Може є сенс просто не наливати забагато?

— Я — барна стійка, Ель! Це — мій прямий обов'язок! А якщо вони не знають своєї межі, то цю межу проставлять їм дверцята прямим ударом в голову! — розсміялася по-доброму інтриганка. — Або ж люстра завдасть удар.

— Не кав'ярня, а бойовий підрозділ якийсь... — сміялася, розуміючи, що ці бешкетники просто хотіли справити враження на гнома. — Ну, що там? Ще хтось хоче причепуритися?

— А як же! — почулося з усіх сторін.

Я мовчки встала зі свого місця, поплескала по плечу нещасного гнома та пішла на кухню допомагати Алану з підготовкою до свята. Не те щоб я вміла настільки добре готувати як він, але робота йшла швидше, коли я знаходилась поруч. А від поцілунків та обіймів, він ще ніколи не відмовлявся.