Розділ №6. Справжній геній

Дежавю — ось, що я відчувала, сидячи зранку коло фонтану та спостерігаючи, як гном тягає важкі яйця зі своїми помічниками та намагається їх поставити на свої місця. Те саме палке сонце гріло мені спину. Те саме буркотіння доносилося з двох боків, але на цей раз сама статуя виглядала дійсно інакше. Гвенту вдалося прикрасити її так, як би я і сама ніколи не змогла б.

— Святі яйця...! — зачаровано вигукнула Діва, побачивши мій розпис на деяких яйцях, які вже вмонтували насторожені робітники. — Як же гарно! Тепер жоден зрадник не назве мене жабою!

— А чому саме "жабою"? — зацікавлено протягнула, відчуваючи все ж таки деяку відповідальність перед нею. Зрештою, саме я оживила її, якою б вона не була. — Бо у воді живеш?

— Ні, один дурень розбив об мене пляшку зеленки й вона місцями в'їлася в мармур. От і прозвав, за те, що я його здала дружині, — легковажно відповіла Діва.

— А чого ж не вимагала хабаря, як зазвичай?

— Бо то була справа принципу. Він їй зрадив, а вона йому — ні. Хабарі треба брати, коли їм обом добре в тих стосунках, які вони обидва мають. А коли хтось один навмисно робить боляче комусь, це вже свинство, Ело...

— Виходить, тобі вперше дісталося за правду... — з якимось смутком констатувала факт. — Святі психи, от де справедливість...?

— Та не хвилюйся, я голубів підмовила, і вони йому на голову теж розлили зеленку. Така собі карма, — байдуже бовкнула вона. — Якщо боги надто зайняті, щоб наводити лад у своєму світі, то треба  наводити його самотужки.

— А ти не така вже й корислива, як мені видавалося раніше, — обережно протягнула, сподіваючись не накаркати. — Та й цей новий образ від містера Зінгера тобі дуже личить. Виглядаєш по весняному свіжо. Ніби переродилася.

— Думаєш? — зраділа Діва, ледь помітно граючись тиском води від щастя. Насторожені працівники поспішили швидше закінчити роботу, аж доки вона не передумала знову, й знову не облила їх водою. — Я буду найкращою статуєю в місті!

— Ти вже така, Діво. У нас в Делірії, крім тебе, більше ніхто не балакає. Тобі б туристам проводити екскурсії, а не займатися плітками, — похитала головою. — Того б дивись, і не обливали тебе зеленкою. І обожнювали б всі. Ти ж стільки цікавих історій знаєш.

— Може і знаю, але кому вони потрібні? Я лиш кам'яна статуя, яка все що може — це торгуватися з голубами, щоб ті мстилися безнадійним дурням.

— Можливо й так, але всі заслуговують на щастя. Навіть такі буркотливі Шляхетні Діви, як ти, — ледь помітно доторкнулася мармуру долонею, витираючи рештки від монтажу. — То ж не знецінюй себе. Ти чудова така, яка є.

— Правда?

— Правда.

— А от і ні, бо мені не подобається, як ці ваші яйця тепер фонять магією. І фарба лягла не так ідеально, як мені хотілося б, — засмутився гном, витираючи бородою піт з лоба. А потім дістав дзеркало і повернув його до Діви. — Подивіться тільки-но! От як це називається? Трясця моїм дзвіночкам!

— Це називається "моя мрія", — із захватом промовила Діва. — І плаття, оздоблене золотом. І вушка, щоб краще чути інформацію. І захист від бовдурів... Пане Зінгере! Ви справжній геній!!!

— Я…? — зам'явся на секунду чоловік, не вірячи своїм вухам. — Так, я такий! І ви, моя богине, заслуговуєте на це! Так і знайте! В цьому світі не знайдеться жодного клієнта, якого б я не міг ощасливити!

— Ваша правда! — поспішила погодитися з дизайнером, обережно підводячи до мого замовлення. — Тільки вам під силу було прикрасити саму Діву! І тільки ви зумієте знайти індивідуальний підхід до будь-кого!

— Саме так, пані Мортал! Я зможу вдягнути будь-що! — щасливо світився від радощів дизайнер, навіть не підозрюючи, яку петлю я йому плету.

— Так! — радісно прощебетала на тій самій ноті, що й він. — Ви зможете вдягнути навіть балакучу кав'ярню!

— Навіть її! — повторив автоматично Гвент, усвідомлюючи сказане лише через хвилину, за яку я встигла вставити свої п'ять копійок.

— Тоді я винаймаю вас.

— Але ж... — хотів було дати задню він.

— Це під силу лише такому генію як ви, і я даю вам повню волю дій! Все, на що погодиться мій меблепарк.

Містер Зінгер дивився на мене зрадливим поглядом смарагдових очей і не знав, що сказати. Все, що йому залишалося — взяти на себе і цю відповідальність та відповідати статусу невизнаного "генія". Хоча, якщо моїм домашнім сподобається результат, вони йому таку рекламу влаштують, що відбою не буде до кінця життя.