Розділ №5. Надійні руки

Як же добре мати поруч когось, хто завжди тебе підтримає у важкій ситуації. А ситуація була дуже незручною, слизькою та об'ємною, навіть як для страусових яєць, які Гвент десь таки зумів придбати. Мало того, що він намалював мені ескізи всіх яєць, які я мала перенести, вклавши у них магічні властивості, так він ще й залишився слідкувати за моєю роботою.  Ні, я звичайно намагалася йому тактовно натякнути, що він заважає, але як і для будь-якого дизайнера, йому було вкрай важливо, щоб його витвір мистецтва був ідеальним.

— Пані Мортал, у вас тут хвилька вище, ніж треба, — дзижчав над вухом гном, як набридливий комар. Тільки того хоч можна було прихлопнути, на відміну від   міцного гнома у розквіті своїх сил. — Давайте я допоможу витерти...

— Це не "хвилька", а "безконечник". І якщо я його намалювала там, то він має бути там. З рештою, хто із нас відьма і хто з нас має "відати", куди його треба втулити? — потихеньку закипала я, після сотого зауваження від гнома, в якого Всесвіт розчавлювався на очах. Бо магічні орнаменти не сходилися з його переконаннями в красі. — Залишайте свої ескізи і йдіть працювати у свою майстерню. Тут вам нема чого робити. Бо після ще одного зауваження, мій писачок може випадково намалювати вам на лобі рецепт заспокійливого, аби вгамувати ваш тривожний розлад і манію перфекціоніста.

— От звідки у такої красивої жінки може бути стільки злості? — буркотів ображено собі під ніс чоловік. — Ще й писачком мені погрожуєте...а ще психологом працюєте...

— А зараз не робочі години, аби я жаліла вашу тонку душевну організацію, яка прагне з'єднати точну магію зі своїм баченням краси, — буркнула у відповідь спокійним голосом. — Але якщо вам так хочеться поговорити про це, то можете мені розповісти хто ж з ваших рідних постійно дорікав вам помилками в дитинстві, що ви тепер боїтеся зробити щось не так. Чи хочете, аби я відгадала сама? Почнемо з вашої матінки?

— Добре, добре! У мене дуже багато роботи й без вас! Тому пишіть собі, а я зранку заберу їх для монтажу, — здався чоловік та швиденько вибіг з кухні. Певно таки це була вона.

Топтатися по чужих синяках не хотілося, але інколи було варто казати правду. Зрештою, якщо орнамент написати не так, він не працюватиме. А, значить, Діва буде скандалити й доведеться знову переробляти. До ідеаліста Гвента це не доходило, але він мав побачити, що не завжди буде так, як він хоче. Не всі роботи можуть бути ідеальними.

Біда полягала в тому, що ці яйця були розміром з мою голову. Ба більше, вага в них була теж пристойна. І вже після першої писанки мені довелося звати Алана на допомогу, аби він своїми сильними руками занурював їх у фарбу та діставав з величезної каструлі. Весь цей час я не могла відірвати очей від його міцних рук, на яких виступали вени від напруги. Певно було щось  таке в моєму погляді, що змусило його по-доброму посміхнутися й поцілувати мене в щоку в перерві між зануреннями.

— Ніколи не помічала, наскільки ти сильний, — прямо мовила те, що було в думках. — Обожнюю дивитися на те, як ти працюєш...

— А я обожнюю дивитися на тебе у моїй кухні. Коли весь наш меблепарк відпочиває від бунтівних настроїв і мирно сопить за стіною, — прошепотів Ал, обіймаючи мене зі спини й залишаючи черговий поцілунок на щоці. — Не пускаючи жодних зауважень щодо того, як я тебе торкаюся.

— Звідки бунтівні настрої на цей раз? Знову бояться, що хтось оживе? — розсміялася, згадавши, як Арчі обіцяв порвати Гвента на сотні  гномиків. — Ти, до речі, паски вже випік? Бо там Ар обіцяв нашого дизайнера пустити тобі на начиння, якщо той вип'є каву при мені.

— Матиму на увазі, — тепло посміхнувся він. — Ні, бунт назрів, бо для Діви ти розписуєш писанки та замовила прикраси до Великодня, а для них — ні. Ревнують, як малі діти...

— Мені здається навіть малі діти не такі ревниві.

— Може замовмо в того гнома і сюди прикраси? Хай порадіють трохи, — спокійно сказав Хоум, дивлячись, як я наношу візерунок на чергове яйце. —  Все одно доведеться прикрашати зал до свят. А так, менше нам двом роботи буде. Що скажеш?

— Чудова ідея, Ал. Нам не завадить трохи більше часу для себе. Та і їм піде на користь трохи  причепуритися. А то в Арчі мало не депресія вже, через те, що його назвали одноманітним.

— Ніколи не думав, що перейматимусь за сумний килимок, як за власну дитину.  А тепер не уявляю собі, як би жив без всіх вас.

— Тобі цікаво? — посміхнулася, мало не сміючись. — Спокійно, буденно, з бурхливим особистим життям. І зовсім не ховаючись від пуфиків, коли цілував би якусь нормальну жінку.

— Кажу ж, не уявляю. Навіть звучить нудно.

Весело балакаючи про наше життя, я навіть не помітила, як завершила розпис. Алан допоміг з фарбуванням. Ми обережно стерли віск та залишили яйця на кухні, аби ніхто не міг їх зіпсувати. А завтра чекав новий день та нові прикраси. Нове життя, в якому ми були трохи втомленими, але все ще щасливими.