Глава 5

Все спочатку давалося легко і місія була сенсом його життя, бо радість невимовна охоплювала його як бачив коли люди приходили до Христа і їхнє життя кардинально змінювалося. Хоча не всі приймали, бо їм і так було добре: потім звісно страждали й каялися та для деяких уже пізно було. А Світлий все трудився й трудився і вірив в перемогу вищих сил. Довго так було, але одного разу щось всередині обірвалося: струна яка об’єднувала його з Богом і місією. І відтоді він почав приймати рішення, які не завжди були вірними й приносили більше шкоди ніж користі.

«Життя не казка і нема в ній чудес »- сказав Світлий одного дня, коли побачив якими жорстокими і немилосердними можуть бути люди, які однако присвятили своє життя Богу а значить мали б змінитися і відійти від гріха. Напевно тоді, після тої події і почався його шлях воїна-одиночки.

Він прагнув справедливості для слабих звичайних притіснених людей, будучи на стороні добра. Санні лякали його методи, але результати приголомшували і вона бачила торжество правди. Тож допомагати стала йому в цій боротьбі з несправедливістю, чим тільки могла.

Коли він залишив лицемірну Церкву, то створив блог де почав писати про Бога, свої вірші та в деталях викривати священників які наживалися на бідних людях. Звісно, тим священикам не подобалося те, що про них писали і вся країна читала про їхні махінації ( варто зазначити, що його блог доволі швидко набрав популярності) й намагалися підкупити або залякати Світлого, щоб він припинив писати, але він був безстрашним і продовжував писати - ради блага звичайних людей проливав світло на темний бік Церкви.