Глава 2. Ладна

На здивування Ладни, екзамен виявився не складним. Наздогнати два пропущені тижні теж.

Дівчина покинула Світозарськ кілька років тому й навчалася у подорожі. У Пустці та за її межами вистачало вчителів. Одні майстри з задоволенням ділилися своєю мудрістю, інші — навчали її, навіть не підозрюючи цього.

Але найбільше Ладну навчили битви не на життя, а на смерть. Вона билася і з різноманітними потворами Пустки, гір і степів, і з розумними — людьми, гномами, орками.

У Великих горах вона бачила неприступні кам'яні фортеці гномів, ходила вузькими печерами, освітленими лише світлом факелів. У Дикому степу довелося витримати довгі ночі, слухаючи далекі завивання степових звірів і хриплі співи орків. Саме там вона збагнула, що справжня сила полягає не у шляхетних титулах, а в здатності виживати.

Тому її дуже здивував низький поріг входу до Академії. Єдине, що далося їй із певним зусиллям — етикет, традиції та закони. Те, чого не навчишся у дикому світі, але без чого неможливо існувати в стінах столиці.

Перший тиждень занять Ладна провела непомітно, мовчазною тінню, спостерігаючи за однокурсниками. Вона швидко зрозуміла, що рівень більшості студентів був, м’яко кажучи, посереднім. 

Вони не вміли приховувати свої емоції, свої страхи й слабкості. Дівчина одразу побачила, хто тут лідер, хто жертва, а хто — просто випадковий гість.

І лише двоє привернули її увагу настільки сильно, що вона вирішила пильно за ними спостерігати.

Першою була Богдана Земко. Ладна ще не встигла зрозуміти, ким саме є ця дівчина — союзником чи ворогом, але в її погляді явно читалися хитрість, розум і обережність. Богдана була складнішою, ніж хотіла показати навколишнім, її стримана поведінка приховувала набагато глибшу гру, у яку Ладна поки не могла проникнути.

Другий, хто привернув її увагу — Валидуб Кривоніс, один із «друзів» Остапа. Точніше, з його оточення. Хлопець був одним із союзників її брата в Академії, але Ладна швидко зрозуміла, що ці союзники — лише фасад, за яким ховалася жорстока конкуренція.

На вигляд Валидуб здавався типовим дуболомом — високий, кремезний, з грубими рисами й широкими плечима. Сила і фізична міць ніби були єдиним, чим природа наділила цього юнака.

Але щось у ньому насторожувало Ладну, змушуючи ставитися до нього з особливою пильністю. Її досвід, здобутий у мандрах, говорив, що найнебезпечніші вороги — ті, хто здається простими.

Як і Остап, Валидуб уже досяг рангу барона, що свідчило про його неабиякі здібності. Але що більше дівчина придивлялася до нього, то чіткіше розуміла — він далеко не такий прямолінійний, яким хоче здаватися іншим. За грубими жартами, показною байдужістю й зневагою до тонкощів політики явно ховався гострий і холодний розрахунок.

Розмовляючи з іншими учнями, вона дізналася, що Валидуб — єдина надія згасаючого роду Кривоносів, що володіли маєтками у середньому кільці князівства. Ні столичні, ні околичні. 

Якщо столичні дворяни мали вплив і владу, а околичні — силу і дикість, яка виникала через постійну боротьбу з небезпеками на прикордонні, то середнє кільце було місцем, де роди часто втрачали чітку ідентичність, потрапляючи між двох вогнів. Вони не мали ні великого впливу, ні небезпечного середовища, яке стимулювало б постійний ріст.

Кривоноси належали саме до таких родів — тих, хто ледь тримається на плаву, зберігаючи свої амбіції, але поступово втрачаючи колишню славу. Валидуб був їхнім шансом повернути родину до значимості, і він явно мав це на увазі, діючи набагато обережніше, ніж хотів показати.

Ладна мовчки слухала розмови про Валидуба, намагаючись не виказати власної зацікавленості. Кожна нова деталь лише додавала запитань. Вона інтуїтивно відчувала, що Валидуб щось приховує — щось більше, ніж звичайні плітки чи дружба з Остапом. Найголовнішим же для неї було одне єдине питання: чи міг він бути причетним до загибелі її брата?

Остап, як і більшість молодих дворян, котрі навчалися в Академії, постійно грав у власні політичні ігри, приховував свої справжні мотиви, товаришував із ворогами, якщо цього вимагала ситуація, і дозволяв собі зверхньо ставитися навіть до найближчих союзників. Для Ладни Академія більше нагадувала не навчальний заклад, а справжнісіньке зміїне логово.

Їй ніколи не подобалася атмосфера, що панувала серед еліти князівства, але саме зараз це відчувалося найгостріше. Постійна потреба аналізувати кожне слово, погляд, рух — усе це надзвичайно виснажувало й сильно ускладнювало її розслідування.

До того ж Ладна не мала жодних сумнівів, що вона не єдина, хто зараз намагається знайти винних у смерті Остапа. Граф Краянин ніколи не був людиною, яка залишає справу на волю випадку або довіряє одному-єдиному агенту, навіть якщо це була його падчерка.

Увійшовши до бібліотеки, Ладна з глибоким полегшенням видихнула. Їй вже відверто набридло копирсатися в особистих таємницях молодих дворян, немов у їхній брудній спідній білизні. Вона відчувала, як ці нескінченні інтриги виснажують її більше, ніж найжорстокіша битва в пустельних землях чи гірських печерах.

Бібліотека стала єдиним місцем, де вона могла по-справжньому видихнути й дозволити собі бути собою. Тут вона знову поверталася до того, що любила насправді — до пошуку знань, саморозвитку, до справжнього, глибокого мислення.

Ладна повільно пройшла поміж високими стелажами, торкаючись пальцями обкладинок старих книг. Їхній спокійний шепіт нагадував їй про безтурботні вечори у мандрівці, коли поруч був тільки нічний вітер, тиша й можливість пізнавати світ без нескінченних підступних ігор та інтриг.

Вона витягнула одну з книг, гортаючи сторінки, її серце заспокоїлося, і Ладна зосередилася на читанні, дозволяючи собі хоча б на мить забути про всі складні інтриги Академії та почуватися просто собою. Єдине, що її бентежило, це зміст деяких книжок, особливо навчальних посібників початкового рівня.

Їх дівчина теж поглядала, дивлячись, чому навчають студентів та дітей. Раніше вона не звертала уваги, ще дівчинкою, навчаючись культивувати у графському маєтку, але зараз, з досвідом життя і навчання за межами князівства… вона розуміла, що навчають у Світозарській зовсім не так, як потрібно.