Частина 4 Розділ 25

Розділ 25

Семенчик разом з Яном стояли за декілька десятків метрів від будинку. Він болісно видихнув вже не тямлячи, що може зробити з цими бовдурами, які то і діло шукали можливість повбивати один одного, в його голові вже навіть почати з’являтися думки: “Чи не варто просто дозволити їм це зробити й гори воно все вогнем?” Семенчик стояв поряд все ще не наважуючись щось сказати, тільки б не довести друга до білого коліна. Тут збоку від них з’явилося біле світло. Семенчик за мить дістав ніж. Ян, у свою чергу, ніяк не відреагував.

― Не думаю, що варто розмахувати цім ножем переді мною. Тільки подумай його кинути і я обіцяю, що він опиниться у тебе між очей!- сказала дівчина, яка з’явилася зі світла.

― Ольго, що ти тут робиш?- посміхнувшись і вирівнявшись сказав Ян, вона стала тим самим промінчиком надії, адже точно зможе змусити всіх цих йолопів слухатися і не робити ніяких дурниць.

За секунду дівчина вже опинилася біля Яна і міцно його обійняла. Ян теж не став зволікати й також злегка обійняв дівчину, поплескуючи її по спині. Через деякий час вона нарешті відпустила його і сказала:

― Не будь таким злим, Дем’ян попросив мене допомогти тобі. Ти ж знаєш його.

― Що ти! Де ж я злий! Я б був не собою, якби не знайшов би тобі роботи! Ще одні руки будуть тільки на краще.

― Яне, а це хто?- невпевнено відповів Семенчик, все ще шоковано кліпаючи.

― Вибач, я вас не представив, Ольго, це мій гарний друг дитинства, Семенчик, Семенчику, це Ольга, моя подруга з академії.

― Приємно.- швидко сказала вона, посміхнувшись.

― Т-так.- невпевнено відповів хлопець.

 Вони повернулись до хати. Познайомивши всіх з Ольгою, вони розпалили багаття і приготували кашу. До речі, вона виявилася досить смачною, Ян вже і не пам’ятав, коли їв таку звичайну й одночасно смачну кашу. Ще й прямо посеред лісу! Поївши, вони почали обговорювати їх подальші дії.

― Я вважаю, що найголовнішим фактором є зброя, тому варто знайти гарного коваля.- озвався першим Наіль.

― Не думаю, що ти правий. Навіть найкраща зброя нічого не коштує без тактики.- додав Максим.

― Ха? І це мені говорить звичайний гетьман. Не забувай ким я є, хлопче.

― Ти що, щось маєш проти? Чи просто недостатньо розумний, щоб зрозуміти, що зброя без тактики нічогісінько не варта?

― Що ти можеш знати? Думаю, я більш гарно розбираюся у військовій справі!

― І це мені говорить людина, яка навіть в боях нормально участі не приймала, а лише командувати й вміє.- з єхидною посмішкою сказав Максим.

― Ти! Повір мені, я бився на передовій! І не раз! Хочеш знову побитися, дивись цього разу навіть Ян мене не зупинить!

― Ще подивимося хто кого!

― Ви що тут влаштували! Скільки вже можна!- зле крикнув Ян.- Сядьте і сидіть мовчки! Щоб я більше і писку з ваших вуст не чув!

― Що сталося з Яном, я ще ніколи не бачила його таким злим?- пошепки звернулася дівчина до Семенчика.

― Просто вони його досить сильно дістали, за останній час, я здивований, що вони все ще живі.- тихо відповів він.

Зробивши глибокий вдих і видих, Ян заспокоївся і продовжив:

― Що ж, почнемо з того, що все, про що ви сказали, потрібно, але не варто забувати ще й про підготовку бійців і провізію. Тому нам варто розділитися і похвилюватися за усі ці галузі. Ольго, ти зможеш розібратися з бійцями та провізією?

― Звісно, залиш це на мене!

― Тоді зброю я залишу на тебе, Наіле. Я розповім тобі про чоловіка, який думаю зможе допомогти. Твоєю задачею буде знайти його, домовитися за зброю і привезти її до певного місця.

― Як накажеш. – кивнувши відповів той.

― Максим разом з Семенчиком і зі мною розробимо тактику бою.

― Зрозуміли.- в унісон відповіли вони.

Тут над ними пролетіла пташка і зробивши декілька кіл, сіла на плече Максима. Це був сокіл, його коричнево-біле пір’я відливало золотом через сонячне світло, а жовтий дзьоб був з гордістю високо піднятий угору. Він відв’язав від нього записку і прочитавши її нахмурився.

― Ну що там?- запитав Ян схвильовано.

― Султан наказав сестрі одружитися з чоловіком, який по моїм даним вбив вже  декілька своїх обранець. Наскільки мені відомо з чуток, що султан зробив це заради вигоди, але я не розумію заради якої, адже не знаю чим він насправді займається. Також ширяться плітки про те, що він зв’язався з Польщею.

― На рахунок того чоловіка…- протягнув Ян не впевнено.- Я здається зрозумів про кого ти, цей чолові має високий військовий чин, та і боєць він хороший, я колись мав з ним справи, мерзотник ще той. Вплутуватись він навряд чи буде, та і султану він буде тільки заважати. Беручи до уваги другу новину, думаю, варто поспішити, не хочеться, щоб нас застали не готовими. Максиме, спочатку відправишся на січ і познайомиш козаків з Ольгою.

― Добре.

― Також варто перебратися ближче до січі, але куди.- задумливо сказав Ян.