Частина 2 Розділ 12

Розділ 12

Рустем зліз з коня. Прохолодний вітер шурхотів листям і гойдав траву. Він повільно перевів погляд з затягнутого неба на своїх підопічних і сказав:

*― Можете підняти голови. Айрур, Наіль, пройдіть зі мною.

*― Слухаємося. - відповіли вони одночасно і направилися за султаном. Відійшовши в тихе місце, Рустем видихнув і подивився на хлопців. - Мені потрібна вся інформація, що ви отримали за цей час. Я планую закінчити все швидко. Папери занесете мені. Є якісь новини, які варто обговорити прямо зараз?

*― Дозвольте.- звернувся до нього хлопець.

*― Досить зі мною так говорити, Айнуре. Ти моя права рука і гарний друг. Прошу, говори зі мною без формальностей.

*― Як скажете. Ми піймали чоловіка. Схоже, що він козак, але впевненим бути не можна. Можливо, його відправили вивідати інформацію. Нам потрібен перекладач, щоб щось вивідати.

*― Може ти зможеш залізти в його голову і щось дістати?

*― Це можливо, але я не розумію його мови тому нічого не дізнаюся, а він помре.

*― Що ж шкода. Це б зіграло нам на руку і ми б витратили менше часу. Ніаль, підеш з Айнуром і проконтролюєш, щоб все ішло гарно. Хто знає, можливо, він спеціально дав себе схопити, а серед нас його товариш.

*― Буде виконано. – серйозно відповів Наіль.

*― Що ж, занесіть мені папери, а потім розберіться з розвідником. До речі, де його тримають?

*― Недалеко від центру табору, але я вважаю, що треба посилити охорону. Він, скоріш за все, знає приблизну кількість воїнів та зброї. І про ваш приїзд, мабуть, вже здогадався. Навіть ця маленька доля інформації допоможе нашому ворогові. Тому не можна допустити, щоб він втік.

*― Ти як завжди правий. Я розпоряджуся.

*― Дякую за вашу щедрість.- хлопці поклонилися і султан направився до себе.

Гетьман сидів на траві у дерева, його листя тихо ширшало. В руках він тримав шаблю. Перед кожним боєм він ретельно очищав і заточував її. Це якоюсь мірою заспокоювало його душу і все, що мало відбуватися незабаром, здавалося якимось сном  чи маренням.  В цей момент його думки були зовсім не тут, а десь вдома чи на січі, де все здавалося таким безтурботним і щасливим.

― Гетьмане, один з наших розвідників не повернувся, але дав можливість втекти іншим двом. Тому у нас ще є шанси отримати інформацію. Попередньо можу сказати, що спостерігаючи за тим як турки себе поводять, можна зрозуміти, що чутки про приїзд султана правдиві. – відірвав його від того марення старший.

Чоловік повільно підняв очі на співрозмовця і поклавши шаблю поряд на зелену траву сказав:

― Що ж.- протягнув він.-  Накажи посилити охорону. Навряд чи вони стануть довго чекати. Треба бути готовими до бою. Якщо вірити нашій інформації, то цей султан зовсім недавно зійшов на трон, а вже виграв багато боїв. Кажуть, що сама нечиста сила йому допомагає. Не хотілося б, щоб це було правдою, але хто його знає.

― Не хвилюйтеся, у нас не так багато воїнів, але всі вони дуже сильні. Наші шанси набагато вищі коштом цього. – спробував заспокоїти його старший.

― Ти правий, розпорядися на рахунок додаткової варти й бойової готовності.

Максим лежав на траві, спостерігаючи за хмарками, які так смиренно і безпорадно пропливали по нічному небу іноді перекриваючи місяць, що світив заливаючи землю тьмяним світлом.

― Максиме! – крикнув Тарас підходячи до хлопця.

Хлопець сів. Його друг був дуже схвильований, він здогадувався чому, але його ця інформація не настільки турбувала. Хлопець був готовий до цього з самого приїзду на січ.

― Не кричи так. Спочатку віднови дихання, а потім розказуй.

― Хе-хе. Фух! Сьогодні ми довше чергуємо. Кажуть, що до ворога сам султан приїхав і буде пекельний бій! Всім наказали на сторожі бути.

― Он як, ну тоді залишається тільки чекати.- він ліг назад на траву і продовжив дивитися на небесну гладь.

Тарас нахилився над хлопцем закривши йому небо і сказав:

― Не розумію тебе. Як ти можеш бути настільки спокійним!

― Ми знали на що йдемо. Я був готовий до цього, тому і не хвилююся. Чи не краще насолодитися цим вечором. Хто знає, можливо, цей бій стане останнім. Щоб потім не жаліти, що замість того, щоб насолоджуватися життям, ми провели цей час у хвилюваннях.

― Ти звісно правий, але... Все одно ти занадто спокійний!

Максим засміявся, сів, подивився на Тараса і різко вдарив по нозі через що той впав.

― Якого біса ти робиш!- обурено скрикнув він.

― Не панікуй. Краще ляж біля мене і відпочинь. Сили як-не-як тобі знадобляться.

― Тоді, тобі доведеться слухати мої розповіді про моє героїчне минуле і всі незгоди, що великому мені довелося подолати!

― Ти мене закатувати хочеш!- з зіграним страхом сказав Максим.

― Цього разу я не дозволю тобі втекти від цього!- задоволено відповів він.