Частина 1 Розділ 9

Розділ 9

Вже було темно, але вони не ставали на нічліг. До січі залишалося зовсім трохи.

― Яне, ти як?

― Все добре.

― Ти впевнений?

― Так.

― Не хочеш розповісти про що ви говорили з Данилом?

― Зараз не вдалий момент. Якось пізніше.

― Як знаєш, але я повинен про це дізнатися ... І краще рано ніж пізно.

― Я розумію. Розповім, як тільки приїдемо.

― Домовилися.- Максим посміхнувся.

Коли вони під’їхали, з-за воріт почувся оклик:

― Гей, хлопці, скоріш відкривайте. Гетьман з магом приїхали.

Ворота відчинилися. Досить швидко туди збіглися всі.

― Як дорога?- почулося від одного з козаків.

― Як там в Києві, які новини?- запитав інший.

На Максима насипалось безліч запитань. Тим часом Ян загнав коня до конюшні і збирався іти до хати.

― Яне, як все пройшло.- запитав лікар підходячи до нього.

― Добре, я думав буде гірше.

― Значить рана не сильно турбувала. Максим не діставав тебе?

― Та ні.

― Це добре, я знаю, він вміє діставати. З ним їздити така морока. Не хочеш чогось поїсти?

― Ні дякую. До речі, я дещо вам привіз.- Ян дістав із сумки мішечок. Взявши шматочок сушеного фрукта, він віддав його лікарю.

― Ой леле. Невже?

― Так, брат дав в дорогу.

― Хто ж твій брат? Він тільки магам продається та і коштує багато, бо виростити вкрай важко.

― Не важливо, рахуйте, що це подяка за лікування.

― Домовилися.

До них підійшов Максим і сказав:

― Привіт, дядьку.

― Привіт, ти не сильно діставав Яна?

― Про що ти говориш, я зовсім не такий!

― Ніби я мало тебе знаю.

Почувши це Максим посміхнувся і звернувся до хлопця:

― Яне, пішли, обговоримо все.

― Добре, до зустрічі, лікарю.

― Так. – він посміхнувся і направився геть.

Зайшовши до куреня, який виділили Яну, Максим закрив двері й зашторив вікна.

― Тепер можемо поговорити.

― Запитуй.

― Що ти дізнався про того чоловіка?

― Він розвідник Османської імперії. Мав жінку. Працював досить давно. Він був більш вірний новому помічнику султана ніж самому султану. Цей помічник ... Я його гарно знаю. Він віддав наказ слідкувати за мною. Я був не обережний, він знав, що я спробую дізнатися, хто найняв розвідника. Використав магію і спробував мене вбити. Тому я і відключився, але  нашкодити в нього не вийшло.

― Он, як... Навіщо йому за тобою слідкувати?

― Не знаю. Можливо, це його примха, або хтось зробив це через нього. В Києві я дізнався, що декого відправляли за мною слідкувати, як тільки я сюди потрапив. Але не хвилюйся, ми з братом зі всім розібралися і  більше за мною людей не відправлять. Ті люди не причетні до Османської імперії.

― Хто вони?

― Я не можу сказати.

― Добре ... Про що ви говорили з Данилом? Ти був сам не свій.

― Ти й справді хочеш це знати?

― Так.

― Тоді пообіцяй, що поки що не будеш нічого з цим робити. Я ще сам ні у всьому розібрався. Краще почекати та дізнатися всі деталі.

― Добре

― Ти точно впевнений? Це може тобі не сподобатися.

― Говори.

― Спочатку не було нічого такого, але його питання ще по дорозі в Київ були не дуже приємними й трохи підозрілими. Але в один момент... Він назвав ім'я, яке я носив на службі султана, і його значення. Тільки султан, я і декілька людей знали, яке значення надавало мені це ім'я… Переклад того ім'я знають багато людей, але перекладають його по різному.

― Чому ти відразу не сказав, що не віриш йому?

― Навряд чи ти б мені повірив. Його дивну поведінку бачив тільки я. Та й ви друзі. У мене не було доказів. Навіть зараз вони не дуже.

― Я зрозумів, будемо діяти обережно. Поки ніхто ні про що не повинен здогадатися. Пообіцяй, якщо знову станеться, щось подібне, ти мені розповіси.

― Добре, але якщо я буду впевнений. Не збираюся брехати.

― Тоді домовилися. Підеш на вечерю?

― Ні, я, мабуть, відпочину.

― Добре, як хочеш. Якщо щось треба, звертайся.