Частина 1 Розділ 8

Розділ 8

― Ну що ж, піду я, вам вже пора їхати. Зустрінемося на січі, Максиме.- Данило посміхнувся і направився до будинку.

Погляд Максима впав на Яна, який сидів на траві не реагуючи ні на що. Він підійшов, став на коліно і торкнувся його плеча. Ян здригнувся, його думки миттю повернулися назад.

― Ти чого? Щось сталося?- спантеличено запитав він.

Ян підвівся. Спокійно, без жодних емоцій. Коли він подивився на Максима, його очі горіли ненавистю. Максим здригнувся, нічого не розуміючи. Він спробував запитати ще раз, але слова застигли у горлі й він міг лише спантеличено дивитися на Яна. В одну секунду погляд хлопця став холодним і байдужим. Ян тихо сказав:

― Нічого, все добре.

Хлопець попрямував до коня. Розгублений Макс так і не зрушив з місця по його тілу пробіг мороз. Він стояв закляклий, не розуміючи, що тільки но відбулося і тільки через декілька хвилин Максим все ж наважився зрушити з місця.

Вони їхали в повній тиші. Ян весь час був пониклим і майже не розмовляв. Цей його стан бентежив Максима. Він вперше опинився в  подібній ситуації. Макс хотів спробувати завести розмову, але всі його спроби завершувались провалом.  Вже вечоріло, а нічого не змінювалося.

― Вже скоро буде темніти, станемо на зупинку. Тут поряд є річка, сходимо покупатися.- невпевнено сказав Максим.

Ян на це лише кивнув, заганяючи хлопця в ще більше неприємне становище.

Максим вже не в перше був в цьому мальовничому місті і дивлячись на стан супутника вирішив, що воно найбільше підійде. Сподіваючись, що це хоча б трішки поліпшить його настрій.

Берег річки, яка чарівно виблискувала під променями вечірнього сонця, переходив у густий ліс. Світляки, як не найкраще доповнювали цю прекрасну картину. Надаючи їй певного шарму і краси.

― Тут і розіб’ємо табір. Ти залишайся тут, а я поки схожу за дровами.

Максим витратив небагато часу на це. Повернувшись, він застав Яна, який сидів на берегу і дивився на сонце, яке вже майже сховалося за горизонтом.

Максим розпалив багаття, зняв сорочку і закотив штани. Зайшов у воду і вмився кришталевою, прохолодною водою. Тут було зовсім не глибоко. В його голові з’явилася цікава ідея. Він вийшов Із води та направився до Яна.

― Гей, якого біса ти робиш?!- скрикнув Ян, якого силоміць закинули на плече.- Зараз же постав мене на землю!

― Ні.- відповів Максим задоволено посміхаючись.

― Ти думаєш я це так залишу? Ти сильно помиляєшся!- Ян все продовжував намагатися вибратися, але Максим тримав його занадто міцно.

Максим зайшов у воду приблизно по половину голені й скинув Яна з плеча. Почувся зойк і Ян з плюскотом впав у воду. Зле подивившись на Максима він крикнув:

― Якого хріна ти це зробив!?

― Ти з самого ранку весь не свій, як ще я мав привести тебе до тями? – Максим простягнув Яну руку.

Ян посміхнувся, взявся за неї й з усієї сили смикнув його на себе. Від неочікуваності Макс втратив баланс і плюхнувся поряд з хлопцем.

― Все ж я повинен був бути більш обачним.- прибираючи мокре волосся з обличчя сказав Максим.

Ян засміявся. Його сміх підхопив і Максим. Все ж вони обоє це заслужили. Просидівши там з хвилину хлопці зрозуміли, що з кожною хвилиною ставало все прохолодніше, а значить пора вилазити. Вилізши, вони попрямували прямісінько до багаття. Знявши мокрий одяг і переодягнувшись хлопці сіли грітися.

― Пощастило, що у нас хоч запасний одяг є.

― Чим ти думав, коли це робив?

― Ну не сердься, все ж добре закінчилося.

― Я піду спати.

― Добре, я затушу полум’я.- посміхнувшись сказав Максим.

― Яне, Дем’яне. Я вдома.

― Батьку, батьку дивись скільки ми всього назбирали!- викрикнув молодший, показуючи пальцем на кошик.

― Молодці.- батько погладив синів по головах.

― А хто ця жінка і дівчинка?- запитав Ян.

― Знайомтеся, це Марія, а це її дочка Мотря.

Темноока дівчинка з темним волоссям, світлою шкірою, одягнена в простеньку сукню стояла за матір’ю і недовірливо дивилася на хлопців. Вона була віком з Дем’яна.  Було видно, що вони матір і донька через те, що були як дві краплини води.

― Приємно познайомитися, сподіваюся ми з вами подружимося. Ви стільки всього назбирали, може щось приготуємо?- мило сказала жінка, посміхаючись дітям.

― Так, давайте.- відповів Дем’ян.

Маленький Ян стояв поряд з братом і недовірливо дивився на жінку.

― Що хочете приготувати?

― Яне, не соромся.- батько взяв хлопця на руки й поцілував у шоку. - Дем’яне, є якісь ідеї?

Хлопець задумався і за декілька секунд відповів:

― Можемо приготувати вареники.