Частина 1 Розділ 4

Розділ 4

Макс пішов тільки через пів години, коли впевнився, що  Яну стало краще,   а втомлений магією хлопець ліг спати та майже миттєво заснув. Прокинувся він приблизно о шостій ранку. Переодягнувшись він пішов на двір, щоб набрати води. Підійшовши до колодязя він спустив до низу відро і витягнув його вже наповненим прохолодною водою, яка вигравала барвами неба і сонця. Ян вже збирався йти, але ззаду почувся оклик:

―Доброго ранку!

Ян здригнувся і відро з водою ледве не полетіло в чорну безодню колодязя.

― Вибачте, я не хотів вас налякати.

Перед Яном стояв хлопець якому було  десь 22 роки. Він був досить високий з коротким волоссям світло-коричневого кольору та карими очима. Одягнений він був досить звичайно, а з поясу звисала шабля.

― Вибачте, не хотів вас налякати. Мене звати Данило. Я ваш сусід.

― Приємно, я Ян.

― Я вас тут раніше не бачив.

― Я тут не так давно.

― Невже ви той маг якого знайшли?

― Можливо. - Ян насторожено посміхнувся.

― Ну, що ж, мені пора. Сподіваюся при наступній зустрічі нам вдасться краще поговорити.

Ян забрав воду і зайшов до свого нового будинку. Поставивши його на стіл він згадав про ліки які потрібно було випити, хоча йому не хотілося цього робити. Відійшовши від їх неприємного смаку він нарешті зміг вмитися прохолодною водою. Тут до нього постукали. З-за дверей прозвучав знайомий голос.

― Доброго ранку! Можна?

― Так, заходьте.

Коли двері відчинилися, він побачив Максима. Опершись об раму дверей Макс дивився на Яна.

― Ну що, готовий?

― Так.

-Тоді пішли, а то ще запізнимося. Дорога тут не така довга, але все ж треба поспішити.

Вони вийшли із будинку і попрямували по стежці в сторону головної дороги. Вийшовши на головну дорогу вони пішли в протилежну сторону від брами.

― Яне, може розкажеш, щось про себе? – Максим сказав це з приязною посмішку.

― Ти ж не думаєш, що я так легко розкрию свої карти? – Ян подивися на церкву яка стояла на головній дорозі, вони саме проходили повз неї.

― Сподіватися не гріх. - сказавши це Максим посміхалася.- Ти  пам’ятаєш, щось про день коли тебе намагались вбити? Можливо, у тебе є ідеї хто це міг зробити?

― Ні, все як у тумані.

Максим замислився, але швидко відігнав всі думки. З цим він хотів розібратися пізніше, а зараз йому треба допомогти Яну розвіятися.

― Ми вже майже прийшли. Он по переду вже і їдальня.

Вони підходили до досить великого куреня. Там було багато людей.

Макс привітався з козаками й пройшов до середини. Ян попрямував за ним.

Там було декілька столів. Два величезні столи, які були для звичайних козаків, і ще один досить великий стіл, який був для старшин. Вже майже всі зійшлися. Максим запросив Яна за стіл старшини.

― Я от все думаю чи згодяться твої підтвердити договір.

― Навряд чи вони відмовлять. Він досить схожий з першим договором між козаками й магами.

― Що ж, тоді хвилюватися немає сенсу. - сказавши це Максим приязно посміхнувся.

Коли всі нарешті зібралися чергові козаки почали виносити їжу. Трапеза закінчилась приблизно через пів години.

Вийшовши із їдальні Максим почав проводити невеличку екскурсію.

Спочатку вони підійшли до дерев’яної церкви. Вона була невеличка. Її будували на скору руку. Вони не зайшли до середини. “Бог… Маги ніколи не вірили в богів придуманих звичайними людьми. У нас не було бога. Ми віримо в силу першого мага який заснував місячний ліс і наклав на нього захист.”- думав Ян йдучи за Максимом. Тут він згадав про мати. “В минулому я ходив до церкви з матінкою, але пізніше… Ні, не хочу згадувати той страшний день!” - Ян глибоко занурився у свої думки, але Максим привів його до тями своїми словами.

― Про що думаєш?

― Так, про минуле…

― Розкаже?

― Коли я був малим ми з матінкою часто ходили до церкви.- Ян трішки посміхнувся, але його посмішка майже відразу зникла, коли він знову згадав про той страшний вечір.

 Помітивши це максим вирішив швидше змінити тему.

― О, по праву руку лікарня. За нею знаходяться будинки для козаків і декілька конюшень. Я і тобі коня дістав.

― Навіщо?- спантеличено запитав Ян.

― Ну а як, чи ти не плануєш кудись їздити?

“І справді. Таке дурне запитання. Ніяк не можу звикнути до того, що моя сила так ослабла. Я чув, що сили неможливо забрати не використавши магії. Чому ж я ніяк не можу згадати той час, коли був у темниці?  Сили з часом відновляться, пощастило, що  всі забрати у них не вийшло. Невже це і справді зробив він? Але навіщо йому це? Чорт! Якби я тільки не втратив сили! Вперше почуваю себе таким слабким...” - Ян так і не виходив із думок поки вони не прийшли до конюшні. Вона була недалеко від головної брами. Конюшня була приблизно на тридцять коней. Коли вони  зайшли Максим підвів його до одного коня. Він був темно-коричневого кольору з темно-коричневою, майже чорною, гривою. На його тілі було декілька плям, які були досить світлі.