Частина 1 Розділ 3

Розділ 3

«Таке дивне відчуття…»-  думав хлопець все намагався розплющити очі, але йому це ніяк не здавалося. Коли він нарешті зміг це зробити то побавив двох чоловіків, які про щось говорили. Розібрати їх слова він не зміг, адже голова дуже боліла, як і в цілому і все його тіло.

―Лікарю, диви, наче прокинувся.

Лікар повернувся і промовив:

― Я думав він довше ось так проваляється. Тільки чотири місяці пройшов, а він вже прийшов до тями.

Лікар підійшов й взяв своєю рукою руку хлопця перевіряючи пульс, а за тим дістав із шухлядки біля ліжка невеличку пляшечку з якимсь лазурним відваром. Взяв голову придворного і трохи підняв, а за тим влив йому в рота зілля. Хлопцю вже доводилося пити найрізноманітніші, але такого гидкого ще ніколи.

―Залиш нас лікарю…- сказав співрозмовець лікаря.

Лікар вийшов зачинивши двері й віддавши наказ не пускати туди нікого поки гетьман не піде. Придивившись хлопець побачив чоловіка років 20-21. Він був поважної статури з досить високим зростом і міцним тілом. Волосся його було досить коротке, кольору воронячого крила. Очі його були темні мов вугілля, але водночас з тим виливали кольором деревини та вогню.  Гетьман був одягнутий у сорочку зі штанами. З його поясу звисала шабля, а в його обличчі не було нічого, що могло означати те що він хотів нашкодити хворому.

―Мене звати Максим, я гетьман. Мої хлопці знайшли тебе у полі. Ти досить серйозно ранений тому не варто рухатися. Не треба приховувати хто ти є, коли лікар проводив огляд він помітив клеймо. Тому ми знаємо, що ти маг. Цікаво як же тебе знати… Ти ж був радником султана, чи я не правий?

― Ян… Мене звати Ян.- промовив він дуже болісно і хрипло. Тільки тоді він зрозумів, що має рану ще й на шиї.

― Зрозуміло. Не очікував, що ти зможеш перший час говорити… Ну що ж, розповім тобі як справи будуть йти далі. Отже, ти маг і тебе ніхто тут не образить, я за цим сам простежу. У нас є одна вільна хата, на одну людину. Як тільки тебе вилікують переселять туди. Також я прошу твоєї допомоги. Турки й поляки зовсім проходу не дають, а ти маг і я впевнений, що ідеї як з ними розібратися в тебе будуть. Так що сподіваюсь на тебе. На рахунок твого стану. Все достатньо важко, але навряд чи ти помреш, також я не впевнений в тому, що ти можеш ходити.

Ян лежав у не змозі рухатися не те що ходити. Як би він не намагався порухатися нічого не виходило. « Невже мене так сильно покалічили…» - подумав він подивившись у вікно.

Макс все продовжував щось розповідати, але Ян вже його не слухав. Він дивився на небо, збирались дощові хмари, вони все сильніше і сильніше затягували небо.  « Все говорить і говорить… Чорт! Коли ж він уже замовчить! Він, що хоче заговорити мене до самої смерті?!»-думав хлопець. Через годину Максим нарешті закінчив свою розповідь.

― Ну що ж я піду. Сподіваюся тобі стане краще найближчим часом. Якщо щось буде треба звертайся до лікаря, а поки краще відпочинь.

Максим вийшов зачинивши за собою двері. Ян був занадто слабкий і заснув буквально через декілька хвилин.

Пройшов вже майже місяць. Яну вже стало набагато краще. Кожного дня йому доводилося  пити лазурне зілля. До його смаку він майже звик, але все одно пити його не хотілося.

― Краще тобі його випити, якщо не хочеш ускладнень.

― Знаю…

Тоді двері відчинилися і в кімнату зайшов Максим.

―Лікарю, залиш нас на одинці…

Мороз пробіг по шкірі у Яна. Лікар швидко вийшов забравши сумку з речами. «Що це з ним… Якось мені від цього якось ніяково»- тривожно думав хлопець. Ян дивився в очі Макса і не розумів що відбувається. Він ще ніколи його таким не бачив. Це протягнулось лише 40 секунд, але він за цей момент був досить зляканий. За тим Макс різко пом’якшав і засміявся.

― Ти і справді повівся, всі ведуться. Не знаю чому, але всі вважають мене  небезпечним коли я в гніві.

― Тц…- Ян відвернувся -“Невже мене і справді так легко провести?”-  подумав він і через декілька секунд він знову подивився на Максима.

― Перейдемо до діла. Я бачу, що тобі вже краще, але сьогодні тобі ще потрібен нагляд лікаря. А зараз перевіримо чи зможеш ти стати на ноги.

― Добре.

Ян розумів, що це буде боляче, але знав, що це необхідно. Він закинув ковдру і сів готуючись встати.

― Зажди, спочатку випий це.

Максим кинув якесь зілля в маленькій пляшці. Воно було червоно-чорного кольору.

― Що це?

― Не дасть тобі відчути біль. Чи ти думав, що встати на ноги буде так само легко як і раніше.

Ян промовчав і одним духом випив його. Він відчув холод по тілу який досить швидко зник. Ян намагався змусити себе це зробити близько хвилини, але врешті решт встав дуже різко. Ноги навіть після зілля запекли, немов він стояв у полум'ї. Він почав падати. Макс миттю підбіг, щоб зловити його, але Ян втримався на ногах. Максу було зрозуміло наскільки йому боляче стояти.

― І справді встав, ти справжній чарівник!

Ян подивився на нього з таким лицем ніби здивувався його словам.