Розділ 29

Цю битву внесуть у підручники, як "Сталь, що перемогла срібло". Не рада цьому була тільки Тарен. Вона прийшла до тями в наметі офіцерів. Під теплою, важкою ковдрою, закутана тільки в той самий чорний плащ, але було, так само холодно. Вона окинула поглядом намет, безперечно, це ліжко Ревільса. Його фляга на столі, його сталевий портсигар, ні з чим не сплутаєш, і злощасний мізерикорд, як вони тільки примудрилися принести його в табір, та ще королівський клеймор, пізніше король заявить, що це подарунок їй на весілля.

Хвилею накрили спогади про вчорашній день. Найстрашніша емоція — тиха істерика. Вона більше не ридала і не голосила, оплакуючи коханого. Тільки відчужено дивилася вгору, розмірковуючи, що друзі даремно рятували її. Тверда подушка вбирала солоні сльози.

Принцеса потяглася до портсигара, востаннє відчути смак його дешевого тютюну, його поцілунку. На правій руці красувалися два персні, серед яких не вистачало персня принцеси.

— Так. — прошепотіла дівчина. — Я більше не принцеса, хоча я і не довірена особа, я тепер лише розвідник...

Вона пошкодувала про необачний вчинок. Може якби її не було на передовій, все обернулося б інакше. Він зв'язався б сьогодні, заявив про перемогу над сріблом і назавжди залишився б сильнішим за неї.

На лівій руці дві золоті каблучки, перстень довіреної особи і перстень розвідника. Вони повернули її символи, її реліквії, але який в них уже сенс? Нема кого більше дурити, нема від кого більше ховатися.

Закурюючи, Тарен лаяла себе дедалі більше. Король знову покличе її до палацу, але навіщо йому принцеса, яка правитиме сама? Без міцної чоловічої руки при владі робити нічого. Все більше хотілося встромити в своє серце клеймор зі злощасним гравіюванням.

— Доброго ранку, Ваша Високосте.

Цей грубий, трохи загравшийся голос вона впізнала б з мільйона таких самих, але радість, що промайнула в цю секунду, швидко змінилася переляком. Вона нервово стягнула з руки золоті каблучки, викидаючи убік. Здавалося її серце несвідомо знущається з неї.

Але "примара" не зникла:

— Сонце, — принц підійшов ближче і, торкаючись мідного волосся, опустився перед її ліжком на коліна, — я не ілюзія.

Вона знову заплакала, це були вже сльози щастя, і, забувши про сором, ледь притримуючи рукою плащ, дівчина кинулася на його шию.

— Я просив тебе ніколи не плакати. — усміхався чоловік, міцніше притискаючи кохану до своїх грудей. Його тіло пробирало дрібним тремтінням від одного лише торкання до оголеної спини.

— Я тебе оплакувала. — журилася Тарен, ігноруючи його слова, знову стискаючи в кулаках чорну тканину пошарпаного кітеля. — Як ти вижив?

— Вибач, наступного разу обов'язково помру.

Ревільс сміявся. Йому все це здавалося неймовірно милим. Він згадував як перший раз збентежив кохану, вже тоді кохану, коли не було спільного ворога, він не знав про срібло і боявся торкнутися її, боявся обпалити, закутими в браслети, руками.

А вона з силою вдарила по свіжій рані на спині і почала вибачатися, помічаючи, як він примружився, щоб не видати емоції.

— Не смій так казати! — сльози, не припиняючись, лилися з почервонілих очей. — Я тебе нікуди більше не пущу! Ми сьогодні ж їдемо до палацу!

Принц погодився, бо знав напевно: вона заспокоїться, приборкає свій запал, а він "залиже рани" і знову поїде на фронт. Та й медовий місяць провести окремо — не найкраща ідея.

Як довго він чекав, як бажав її тепла і тепер надавалася остання можливість відчути це хворобливе збудження. Тільки тепер, якщо він не зможе стриматись, нічого страшного не станеться.

— Чекай. — несміливо шепотіла дівчина. — Скажи, ти злився, коли я з'явилася в табір?

— Я на тебе чекав, мріяв, щоб ти приїхала.

— Чому тоді…

— Я не міг віддати наказ, який загрожував би твоїй безпеці. Не міг просити, щоб ти ризикувала собою.

Вона тріумфуючи, посміхнулася:

— І що тепер буде?

— Один ельф, що втомив мене читанням моралей, сказав: якщо серце не здригнеться, коли кулею на виліт її, як колись тебе, зіб'є з ніг, значить їй є місце на передовій.

— Твоє серце здригнулося? — перепитала Тарен, наче відмовляючись вірити.

— Ні. — коротко відповів Ревільс.

— Але ж я могла померти.

— І я міг, це називається війна. Але ти пожертвувала за мене життям, я віддав його тобі назад.

— Ти дозволив мені помститися, навіть знаючи, що я програю.

— Ти виграла. — спокійно говорив принц. — І я напевне знав, що образа в твоєму серці сильніша, ніж його жадоба до влади.

Ревільс міцніше притис до себе дівчину. Не більше півдоби тому він прийшов до тями і, не давши медикам навіть впоратися про своє здоров'я, запитав що з нею. Мер точно знала: підняти офіцера на ноги найпростіше добрими новинами. І новина про те, що його єдина тривога потребує його допомоги більше, ніж раніше, вмить вилікувала пораненого.

Чоловік знову почав обсипати бліде, від нестачі крові, тіло поцілунками. Він міцно тримав обпалені сріблом руки на оголеній талії, зовсім не помічаючи болю і шкодував лише про те, що Мер заборонила зробити останній у цьому житті ковток її крові. Втім, у флязі залишалося ще трохи.

Тарен все ще червоніла від кожного дотику і всередині щось тривожно стискалося, змушуючи тремтіти в його руках.

— Ти журилася, що я не заберу твою честь. — шепотів він їй на вухо, зариваючись носом у бронзові кучері. — Не можу повірити, що це так турбує тебе.

Раніше вона просто мліла в його руках, повністю довіряючи, але звичний страх змусив впитися пальцями, що було сил, у його плечі і, відштовхуючи, зазирнути у прикриті у збудженні сірі, сталеві очі. Він усміхнувся, вказуючи на апарат для прямого переливання крові, що стояв біля ліжка.

— У тебе, як і в Сарбса, перша група крові. — пояснив той. — Донорська.

Перша група крові підходить усім іншим, але їй підходить лише перша. На всіх постраждалих у цій сутичці точно не вистачило б. Як і у випадку з 412м, її життя просто переклали на плечі принца, знаючи, що він не вагатиметься, якщо весілля зіграно.