Розділ 28

Військо будувалося оточуючи супротивника. Кожен ніс у серці кохання. Любов до принцеси, яка в день свого весілля, заради порятунку їхніх життів, кладе голову під сокиру ката, і до медика, яка вже не раз рятувала їх, без страху, з однією тільки аптечкою, кидалася під град свинцю і не відплатити їй тим самим , було б безчесним злочином. Солдати рвонули в бій на чолі зі своїм командиром. Вони зносили все на своєму шляху, вогонь у душі давав непереборну силу. Сталь вражала супротивника ще до того, як він встигав занести меч.

Ревільс, добряче пошарпаний і злий на весь білий світ, вискочив з намету і фіолетове полум'я тричі осяяло поле бою. Ніяке срібло не врятувало б від його гніву, але цей гнів він контролював як ніколи.

— Ззаду! — окрикнула його Мер.

Але було вже пізно, ледве стоячи на ногах, у тремтячій руці Малмарма стискав пістоль.

— Ніби ти не знав, що вона не впорається.

Один влучний постріл і Ревільс упав на землю, проклинаючи себе за те, що дав їй право битися. Батьківське серце здригнулося від цієї картини. Куля увійшла в ліву легеню, залишаючи акуратну дірочку, яка не затягувалася.

— Срібло. — нервово прошепотів король, кидаючись на кривдника з мечем.

Тієї ж миті Малмарма, раптом, різко змінився в обличчі. Збентеження і розгубленість, хоча насправді це був звичайний біль.

— Ти хотів срібла? — спитала принцеса, коли червона крапля крові зірвалася з губ військового, а сам він упав на коліна, роблячи останній подих. — Клинок милосердя, що звільняє від смерті в муках — усе, що я можу запропонувати.

Він ще мить дихав, але серце вже не билося. Закочувалися очі і тремтіли сині губи. Остання фраза, яку почув генерал-майор, була:

— Даремно ти зв'язався з моєю родиною.

Тарен, що було сил, провернула ножа і, не відпускаючи рукояті, вдарила його в спину. Чоловік звалився бездиханним тілом. І тільки король помітив як міцно босими ногами дівчина стоїть, майже по щіколотку у снігу. Та вже за мить вона безсило впала навколішки, піднімаючи обличчя коханого, намагаючись вловити слабке дихання. В її очах був такий біль, що здавалося, якщо він зараз не розплющить очі, то і вона просто ляже поряд і загине від горя. Заблищали сльози і ослаблими руками вона стискала чорний кітель, відмовляючись вірити, що все має закінчитися саме так.

— Сонце не помре, а де ж рядок про місяць?..

Король забрав меч із руки сина і міцно стиснув ефес. Три хвилі фіолетового полум'я виклали штабелями більше половини війська супротивника. Випад за випадом злість стихала, змінюючись розпачем. Болів опік на обличчі, але серце боліло сильніше. Він твердо вирішив, будь-що, провести Тарен на престол, навіть наодинці. Привести її і залишити в замку, як королеву. Правительки краще та сильніше йому не знайти. Побратися вони встигли і армія це підтвердить, навіть якщо король загине в цій сутичці. Головне — не дати їй відмовитись, інакше вона піде на фронт мститися, шукати розради у власній загибелі. Як і будь-який з їх сім'ї. Загалом, вона така сама, як і Ревільс, як і Респонд.

Сарбс відчув, як завмерло серце його господаря, коли почув наказ короля вести медиків. Срібна куля — смерть, однозначно. Тож потреби в цьому не було, але не послухатися наказу хлопець не міг.

Дол кивнув, отримавши інформацію, і, сильніше стискаючи кулаки, прошепотів:

— Не смій вмирати! Інакше я вважатиму, що ти програв мені.

До рани неможливо було торкнутися, а магія не спрацьовувала над цією областю. Тільки Тарен, не втрачаючи надії, вихопила з аптечки скальпель і, без зайвих сумнівів, вирізала кулю, вампірська кров, як і раніше, за секунду зітлівала на лезі. Її солоні сльози заливали рану, але руки не тремтіли. Виймаючи срібло з тіла, вона провела тим самим скальпелем по долоні. Сподіваючись, що він знову розплющить очі, якщо знову відчує цей запах, але всі спроби були марні.

— Тарен, — Сарбс поклав руку на її плече, — ми повинні…

— Геть! — крикнула та, виставляючи перед ним мізерикорд. — Інакше бійня при Віладзо здасться вам бійкою в барі!

За її спиною тривала битва, але в голові тільки шум. Вона обережно розстебнула плащ і, наче ковдрою, вкрила його тіло. Скільки разів він віддавав цей плащ, боячись за її життя, він згодився і в цьому бою.

Весь світ довкола ніби перестав існувати. Серце завмирало і, міцніше стискаючи в кулаках чорну тканину, вона проклинала себе. За те, що не зуміла захистити, за те, що не зможе виконати заповіт короля, за те, що пішла за ним. Щоб заглушити цю печаль, принцеса згадувала їхню першу зустріч, дні проведені в таверні і той момент, коли зрозуміла, що він грає в шахи їхніми життями. Як стискалося серце, коли він покинув її одну в тому дивному сні, віддаючи перевагу війні. Як, під час облоги, він, знову відчувши жагу, мало не став причиною її смерті. Вона хотіла почати його ненавидіти, як півроку тому, коли, із разу в раз, підносила йому і зграї його шанувальниць вино.

— Чому? — шепотіла дівчина, прибираючи закривавленою рукою волосся з його чола. — Чому я не можу перестати кохати тебе?

Тремтячими пальцями вона перебирала чорні пасма. Їй було начхати навіть на те, що вона знову знепритомніє, навіть якщо вона помре. Ніякі трагічні спогади не могли затьмарити того принца, який бився за неї, який йшов за нею на межу світів, який залишив свої амбіції у палаці, аби жити за її правилами.

Шальна куля на виліт поцілила в ключицю, вона схопила його пістоль і, не цілячись вистрілила у відповідь, забираючи ще одне життя. І лише трохи похитнувшись, обперлася ліктями на його груди, заливаючи білу сорочку кров'ю.

— Навіщо ти змусив мене закохатися в тебе без тями? Навіщо стільки разів кликав заміж? Навіщо одружився? Навіщо я берегла честь, якщо ти її не забереш!? — плакала Тарен.

Тремтінням пробирало все тіло, нили суглоби, крововтрата і втома збивали з пантелику, а руку на якій сяяв перстень дівчина прикладала до його рани. Її голос згасав, руки слабшали і свідомість покидала. Принцеса сподівалася, що помре. І її душа, нарешті, заспокоїтися. Але серце рвалося на частини, коли уява в останній момент, наче знущаючись, намалювала ніби він притискає її до своїх грудей і м'яко цілуючи в маківку, шепоче: