Розділ 17

Ревільс не проводжав дівчину, вона довела все, що хотіла і, прощаючись у світлі вогнищ, на серці ставало все спокійніше. Може, не варто було її ховати від усіх. Може, розмови про силу не були порожніми балачками.

Він зняв плащ ще на підході до табору військових. Смута, яка там діялася, анітрохи не дивувала. Хмільні товариші по службі співали і танцювали, десь чувся брязкіт сталі і крики, що закликають до бійки. Така атмосфера завжди підбурювала. Хотілося осушити залпом пляшку вина і в два випади показати, хто тут насправді найкращий воїн. Шкода у суперники йому годився лише один боєць.

— Втомився?

— Клик, ні. — протягнув товариш, спостерігаючи як офіцер, показово кинув горезвісний плащ у сніг. Після цього жесту не було чого й сперечатися, тож ельф спокійно прийняв виклик. — Тільки не кажи, що ти програв Тарен.

Що більшої хтось думки про себе, то легше зачепити його самолюбство. Хоча Ревільс повторював собі, що бився він не на повну силу, а інакше звичайно б переміг, поразка залишалася фактом.

— У світлі останніх подій, тобі я не програю і взагалі без меча.

Словесна суперечка вже зібрала навколо натовп. Кожному з загону був відомий і жест із плащем, і звичне підначування один одного перед сутичкою.

— Значить, врукопашну!? — вигукнув хтось із натовпу.

Кожен випад і кожен блок у звичній дуелі на мечах були передбачувані і впізнавані навіть простими рядовими, не те що самими принцами. Тому ідея здалася цілком здоровою.

— Як же сильно ти любиш грати на публіку. — пирхнув Дол, відстібаючи ножни.

Відстояти свою честь у чесній бійці варто було б і без того, вистачило глузування перед бійкою з мерфолк. Ревільс чудово знав, як сильно він любить увагу, не лише з боку жінок, а й із боку захоплених рядових. Наступної миті світлий і темний клинки синхронно впали на плащ. Туди ж вирушили і пістолі. Варто позбутися спокуси оминути правила. Солдати затихли в очікуванні. І дві самозадоволені усмішки, як гонг, служили початку чергової бійки.

Тарен тільки-но дісталася своїх гуляк. Вона все думала, що перемогла, без ілюзій, без обману, навіть, без стратегії. Це було недосяжною метою лише кілька тижнів тому, але відчуття тріумфу не було. Адже це не новина: поки вона грає в шашки, Ревільс грає в піддавки і насправді до його поразки ще дуже далеко. А може, просто змушувала себе повірити у власну слабкість.

Пити з рештою не хотілося. Вона забрала зі столу пляшку сухого червоного вина та віддала кілька наказів. Вдома вже чекала гаряча ванна та святкова вечеря.

— Сподіваюся, ти правда щаслива. — зітхнула Тар, занурюючись у воду.

Після вилазки на сороко градусному морозі нічого не може бути краще. У гарячій воді та на порожній шлунок п'янієш куди швидше. Біля старенької залізної ванни стояла порожня фляга, деякі справи на цю ніч ще залишалися.

[— Пробач, що пропустила твій день народження.

— Мерелед? — дівчина підскочила від несподіванки, дивлячись на батьків перстень.

— Так. Зі святом.

— Дякую. — несміливо відповіла та, намагаючись підібрати слова. — У тебе все добре? Де ти?

— Це все не важливо. Не хвилюйтесь за мене і не шукайте, тут є все, чого я так хотіла. Визнання, кохання, чоловік, що бореться за мене…

— Чоловік? Але...

— Нічого не хочу знати. У мене до тебе прохання.

… ]

— У тебе скільки іклів? — в пориві бійки питав ельф, спритно ухиляючись від ударів. Кулаки вже були збиті в кров, але билися вони завжди, як останній раз. Неначе не боялися нашкодити один одному.

— Чотири. — демонстративно посміхався суперник.

— Залишиться два.

Дол впевнено замахнувся і пробив товаришу аперкот. Правила не обговорювалися і спалах золотого світла відштовхнув опонента на півметра. «Ах ось так…» — подумав вампір, ледве тримаючись на ногах. Біля його губ з'явилася червона крапля, через секунду вона зотліла, рана загоїлася.

— Давненько я не відчував смаку власної крові. — чоловік піднявся на повний зріст і виплюнув зуб, спалахи фіолетового кольору пробіглися по закривавлених руках, загоюючи свіжі рани. — Три лишилося.

Ікло вампіра вважалося оберегом колись, насамперед через те, що регенерувати їх доводилося набагато довше, ніж, наприклад, зрощувати кістки. А беззубий вампір не здається таким загрозливим. Талісман, що залишився на почервонілому снігу, швидко привласнив хтось із солдатів.

Свою помилку Дол усвідомив швидко. Він мав лише один удар, щоб відправити товариша в нокаут, але тепер, коли він сам дав відмашку до використання магії, перемога Ревільса була лише питанням часу.

Ліс осяювався то фіолетовим, то золотим світінням і солдати, довкола, в страху пригиналися щоразу. Ельф тільки відступав, розмірковуючи, про те, скільки кісток йому зламає товариш за один тільки вибитий зуб. Але все це не могло тривати вічність. Спритно ухиляючись, Дол підскочив знизу і світлий спалах змусив солдатів примружитися.

— Нечесно. — прохрипів вампір, падаючи на коліна.

— Чому не чесно? — усміхнувся опонент, потираючи вибиту кисть.

Сказати, що ударом у сонячне сплетіння його не лише поранили, а й збентежили — нічого не сказати. Чоловік намагався придумати що відповісти, аби потягнути час, поки біль, не вщухне, але нічого не спадало на думку.

Ще один спалах.

— Приймаєш поразку?

Ревільс розплющив праве око, окидаючи побитого супротивника, що стояв над ним, стомленим поглядом. Сил уже не було і хотілося просто лежати так безтурботно в снігу і чекати, поки затягнеться розсічена міцним кулаком брів.

— Це буде нічия?

Ельф кивнув головою. Кожен із них щиро не пам'ятав скільки вже було таких сутичок, але в останній переміг Ревільс. А значить, перемога Дола означає нічию в загальному рахунку.

— Приймаю.

Світловолосий посміхнувся, подаючи товаришу руку. Солдати тріумфували, передаючи один одному гроші. Той, хто поставив на Дола, тепер казково багатий. Адже повірити в те, що вампір, із жахаюче-швидкою регенерацією, може програти у кулачному бою, було просто неможливо.