Розділ 15

Питання старшого за званням Тарен залишила без відповіді, не обдаровуючи навіть поглядом. Натомість звернулася до Сарбса.

— Пам'ятаєш, ту техніку, яку вигадали для юних принців? Зможемо повторити?

Серце пропустило удар. "Повторити? — луною віддалося в голові вампіра. — Невже вона битиметься?"

Вичекавши секунду, упир окинув ворогів поглядом. Без магії тут не впоратися, тож обманний маневр був би дуже доречним.

— Спробуємо. — самовпевнено кивнув хлопець.

Тар глибоко зітхнула.

— Хлопці, зловіть командира.

Дівчина цокнула каблуком спалахнув клинки Ревільса та Дола. Цього було вже достатньо, щоб шокувати оточуючих. І не те, що б майори хотіли виконувати її накази, але дивлячись на вогонь в очах друзів, інших варіантів не було.

Сарбс і Тарен стали спиною до спини, а загін був усе ближче. Унікальну техніку бою для темних принців розробили спеціально. Нехай зараз це була дитяча забавка, та коли хлопчаки виростуть, прищеплена з дитинства навичка допоможе їм на передовій. Ця техніка розроблена на абсолютній ідентичності хлопчаків, адже вони, буквально, одне ціле, близнюки. Однакові за зростом, віком та вихованням. Якщо бути чесними, Сарбс і Тарен так само майже сходилися по зросту і їхнє мислення легко вкладалося в одну картинку світу. Адже, хоч у Тарен і було життя до війни, після «Бійні при Віладзо» вони завжди йшли рука до руки. Разом у таверні, потім у маєтку, він завжди супроводжував її на балах, вгадував кожен крок, і, навіть, на будівництві, жодного разу не отримав догану за невірне рішення. Слухаючи один одного вони буквально ставали ріднішими і ближчими.

Зараз дві руді голови притулилися одна до одної, немов вичікуючи ідеального моменту. Ніхто не подавав знаку. Вони ніби прочитали думки один одного, Тар перекинула клинок у ліву руку. І на вальсовий рахунок товариші обернулися, взялися за руки і перехрестили мечі. Техніку принців треба було лише трохи вдосконалити.

Мерфолк зробили ще крок і дві хвилі лілового вогню з бордовими спалахами пронизали нападників пекельним болем, але не зупинили. Тарен знов не була впевнена у власних ілюзіях, як і Сарбс у зброї, але обидва робили все, що могли. 

Раз по раз, міняючись місцями і не рознімаючи рук, як у якомусь лихому танці, друзі не давали поранити один одного, висмикуючи з-під кігтів супротивника. І знову дві хвилі полум'я. Залишалося тільки гадати, коли вони зрозуміють, що це ілюзія, що не завдає справжньої шкоди здоров'ю. Відстороненість дикунів грала тільки на користь.

Дол і Ревільс переслідували кривдника лісом. Він чув дзвін її набійки, а значить полум'я мечів не зникне, поки Тар в порядку. Раз у раз оглядаючись на друзів вампір дивувався диву, як багато чому вони навчилися, стільки часу не вступаючи в справжній бій.

Черговий удар, знешкоджено вже понад половину відряду.

— Що тут відбувається? — грубий чоловічий голос, пронизав тишу зимового лісу, мов клинок.

Мерфолк розступилися, пропускаючи голову вперед. Вмить зникли ілюзії.

Тар упала на одне коліно з задишкою, ледь не втрачаючи свідомість, вона майже забула це почуття виснаження та й не підозрювала, що подібне може статися знов. Дівчина потяглася за мізерикордом. Як щитом Сарбс закрив свою пані мечем, даючи зрозуміти, що він ще може битися:

— У вас наш друг!

— Брехня, вона вам не друг. — монотонно відповів чоловік. — А якби ви не брехали, я б все одно не пустив вас у село.

Двоє перезирнулися.

— У моїх руках срібло. — пошепки казала поміщиця. — І я не стану щадити нікого, якщо не побачу дівчину, яка прибула три дні тому.

— Ти не вбивця. — продовжував вождь. — Твої руки чисті, на відміну від чоловіків, що прийшли з тобою.

Сарбс роздратовано пирхнув. Складалося відчуття, що жителі цього лісу знають все і про всіх.

— Я говорила на початку, що не хочу бійки.

— Якщо шаман забажає зустрітися з вами, то вона вийде до вас.

Штурго різко змахнув верхньою ластою і військо накрило білою пеленою. Вони буквально зникли в тумані.

А друзі ще довго мовчали, боячись почати діалог. Тішило те, що "шаман" розкриє таємницю страшної "магії", якщо це не допоможе, нагодує аскорбінкою і переконає, що це ліки.

Сарбс звалився поруч, він не міг повірити, що все це марно, що він даремно взяв у руки зброю і даремно ставив під загрозу чужі життя.

— Зв'язок є. — прошепотів хлопчина, вказуючи на її перстень.

Мечі згасли і принци запереживали, але отримавши звіт про все, що сталося, самі прозвітували, що впустили командира.

— Сарбс, зустрінь хлопців, я хочу побути сама.

Упир вклав клинок у ножни і хотів було відмовити, але вже звик беззаперечно виконувати накази.

Двоє у сірих шинелях пробиралися лісом. Дол не прибирав руки з ефеса, чекаючи, що ось-ось доведеться знову розпочати бій. А ось Ревільс витав у якихось далеких мріях. Він все думав, що ж найшло на його кохану, коли в її ніжній руці з'явився меч. Цей вогонь в очах та самовпевнений погляд можна було назвати лише бажанням знищити супротивника. Але це зовсім не в її стилі. Та й сам клеймор не йшов з голови. Зброя рідкісна і дорога, швидше за все, вона таких мечей і не бачила. Чому саме він?

— Де Тарен?

— Пізніше підійде.

— Меч.

— Батьку…

— 412, меч. — різко повторив вампір.