Розділ 11

Сніг опускався на землю не акуратним, великим лахміттям. Ліс здавався все більш затишним, але старим друзям треба було повертатися до робітників. Скоро на землю опуститься ніч і розпочнеться свято. Момент запалювання багать вважається сакральним, цієї секунди треба загадати бажання і якщо багаття, біля якого ти стоїш, спалахне з першого разу, то твоє бажання точно здійсниться. Не хочеться упускати таку можливість.

— Ти стільки пройшла, за ці півроку, але така ж боязка. — лагідно говорив Мастро. — Твої однолітки вже обзавелися дітьми, а ти не можеш перестати боятися, що чоловік візьме тебе за руку.

— Просто холодно. — виправдалася та, дужче ховаючи руки в муфту.

Звичайно, не холод був основною причиною. Занадто багато можна дізнатися про вчорашню селянку по перснях на її руках і якщо місцеві не знали як виглядає печатка принцеси, то довірена особа сірого правителя зрозумів би усе без зайвих слів.

— Скажи, навіщо ти мене шукав?

— Бачиш, ти забула в мене одну річ... — він замовк і вийняв з кишені колоду карт.

Тарен вихопила колоду і почала похапцем тасувати карти, від чого чоловік знову посміхнувся і взяв її за руки.

— Я, щиро кажучи, досі вірю у твої ворожіння. Якою б дурістю це не вважали інші.

Вони зустрілися поглядами, але обидві добродушні посмішки швидко зникли з облич старих друзів, коли пролунало характерне клацання зведеного курка.

— Я теж трохи провісник. — спокійно говорив Ревільс. — Що тут відбувається?

— Мені теж хотілося б знати. — дівчина вихопила з-за пояса мізерикорд. — Опусти зброю.

— Ти, якщо я правильно пам'ятаю, моїх наказів не слухаєш.

— Ваша Високосте, — затараторив Мастро — ми з Пані Тарен, давні друзі…

— Знаю. Якби ти не був їй другом, вона не погрожувала б мені сріблом.

— Сріблом? Майору? — несміливо перепитав той.

— Ревільсе, ти ж не стрілятимеш у беззбройного.

— У мене є другий пістоль.

— Та що тут діється? — Мастро хитнувся. Відпускаючи її руку, чоловік помітив перстень з короною та старим гербом Мели.

— Ти приїхав тому, що був у її маєтку три доби тому. — почав вампір, спритно розкладаючи все по поличках. — Дізнався про все, що сталося останнім часом, побачив літаючих поросят і згадав про слова її батька. Повернувся до столиці і переконав правителя, що тутешнім потрібна юридична допомога, так би мовити, ввести їх у курс справи про наші закони. Насправді твоєю метою було підбити клини до Тарен, нагадати про колишні почуття. Нічого не проґавив?

— Але Ви ж не заявили про заручини. — трохи осмілівши, заговорив поміщицький син.

— Пане Мастро, дозвольте мені самостійно вирішувати коли заявляти про заручини і коли одружуватися. — він зміряв суперника поглядом і озирнувся до Тарен. — Не можу повірити, ти розповіла про все, що відбувалося, але не спромоглася розповісти про мене.

— То це не просто чутки? Ти вийдеш за принца?

Тарен розгублено мовчала. А Ревільс опустив зброю:

— З днем народження, Сонце. — роздратовано пирхнув принц. — Його життя — мій тобі подарунок.

— А я вірив в інше…

— Мастро, я тебе прошу, мої ворожіння — лише ігри, ми були дітьми.

— Рік тому були дітьми, а зараз вже дорослі. — іронізував той. — Тепер ясно, звідки маєток, посада, звання… Простий поміщик не може запропонувати такого.

— Що ти верзеш?

— Я ж не дурень. Дорогі подарунки, замкові склепіння. Будь-яка дівчина мріє про таке. Не дивно, що, зустрівши принца, ти забула про мене.

На секунду Тарен усвідомила, як їхні стосунки виглядають збоку. Неначе Ревільс її просто купив. Усі аргументи проти цієї думки виглядатимуть як безглузді виправдання. Ніхто не знав скільки разів вона відмовляла, ніхто не знав, як він ризикував заради неї. Ніхто й не повинен був дізнатися. У вищих ешелонах влади не було поняття "кохання", зате було поняття "вигідна партія". Інакше, у цій ситуації, Ревільса не назвати.

Від сорому хотілося провалитись під землю.

— Як погано ти мене знаєш. — зло викарбувала дівчина.

Чоловіки мовчали, а вона кинула карти на сніг і прибрала зброю за пояс.

— Ревільсе, може скажеш що-небудь?

Офіцер ще секунду думав, а потім дістав з-за поясу другий пістоль:

— Граф Мастро, ви зазіхнули на честь моєї дами…

— Так, — кивнула дівчина, поспішаючи перервати фразу, — дуель — це те, чого нам усім сьогодні не вистачало.

Вона розвернулася на підборах і поспішила до робітників. Чоловіки залишилися віч-на-віч у засніженому лісі, у смиренному мовчанні. Напруга, яка, ще хвилину тому, витала в повітрі, зникла, щойно тендітний силует зник за деревами. 

— Перепрошую. — кивнув Мастро. Навіть останній ідіот не провокуватиме принца на дуель. — Зайвого сказав.

— Мені, твої вибачення потрібні, як барану флейта. — Ревільс зітхнув, прибираючи зброю за пояс. — І знову я винен.

— Тарен пішла до багаття. У такій романтичній обстановці вона легко розтане від келиха глінтвейну з корицею та гвоздикою.

— Чого це ти мені допомагаєш?

— Тому що вона Вас любить. А я вже змирився з її смертю, тож переживу і це.

Мастро знав про Тарен більше, ніж вона сама. Знав як поводитися, чого робити не можна. Сказати по честі, людиною він був добродушною та спокійною. Всі удари долі приймав як належне і намагався ніколи не панікувати та не злитися. З іншого боку, був він людиною ще й практичною, ніколи б не прогаяв свого. Сьогодні він допоможе Його Високості в справах сердечних, а коли стане потреба у просуванні по службі або допомога в суді через несплату податків, він вже буде на короткій нозі з королівською сім'єю.