Розділ 6

Світало. Півночі мела хуртовина, інші півночі мертва тиша. Три сотні солдатів і стільки ж робітників прочісували ліс, але все безрезультатно. Сьогодні зупиниться будівництво, не кажучи вже про те, який безлад буде в окопах. Якщо про втікачку дізнається король, всі отримають прочухана і офіцери, і довірена особа.

Тар пригрозила смертю тому, хто доповість про нічну пригоду. Добре, що не послухатися її ніхто не наважувався.

— Ревільсе, — графиня обережно поклала голову йому на груди, вдивляючись у лінію горизонту, що слабко пробивалася через лісову хащу. — що ти зробив би, якби я зникла?

— Я б такого не допустив. — сухо відповів чоловік і притис дівчину до грудей. У серці палала лють, але він м'яко поцілував її в маківку, зариваючись носом у мідні кучері. — Твої руки вже холодніші за мої. Повертайся до табору.

— У лісі мої робітники…

— Я впораюся сам, ти сумніваєшся?

Вона не сумнівалася. Досвідчений командир точно зможе зібрати по лісі цей зброд. Та й руки справді хололи.

— Солдатів треба відпускати. — кивнув Дол, проводжаючи дівчину поглядом, і простяг товаришу півпляшки чогось міцного. — Вони повинні виспатися.

— Ну ні. — коли силует Тарен зник за деревами, він примружив очі і прогарчав. — Поки ми не знайдемо цю бісову щуку, я нікого не відпущу.

Ельф здивовано глянув на товариша:

— З огляду на всі ваші скандали, не чекав від тебе такої завзятості.

Осушивши пляшку, він з силою кинув її в коріння дерев, та розлетілася на десятки скелець, а вампір продовжив, з ще більшою злістю:

— Рівно до її втечі, я сидів за столом, обіймав свою наречену і лиха не знав. — кожне слово супроводжувалося скреготом зубів. — І, повір мені, я не дозволю, щоб щось сталося тільки з тієї причини, що хочу придушити її власними руками.

Завтра свято, і якщо вся компанія не буде в зборі, його можна буде скасувати.

У мисливському будиночку, так само, горіло полум'я в каміні і потріскували дрова, але в душі вже не ставало тепліше. На столі стояв гарячий чайник і дві чисті чашки. Біля вогню Сарбс грів руки, розмірковуючи про все, що сталося. Він не переставав себе звинувачувати, однак сльози вже висохли і поміщиця не змогла застати упиря зненацька.

Вона зайшла тихо і знову накинула плед на його плечі. Зустрілися два важкі погляди.

— У тебе наказ нікуди мене не відпускати?

— У мене наказ забезпечити тобі безпеку.

— Тоді пропоную відігрітися та повернутися до пошуків. — Тарен налила дві чашки міцного чорного чаю. — Є ідеї?

— Вона там, де не шукатимуть. — спокійно відповів хлопець. — Принаймні я ховався б саме там.

В тилу є невелика річка, що вже покрилася тонкою кіркою льоду, як би це не звучало, але вода — єдине місце, де її не знайдуть. Хоча звичайний маг і може обернутися на звіра, в середньому на півгодини, мерфолк — інша справа. Вода — їх природне середовище існування, судячи з досліджень, вони можуть обертатися в різного роду риб і більше року не підніматися на сушу. Але це не єдина проблема, мороз неабиякий, зараз не попірнаєш. Та й толку, знайти одну єдину щуку у величезній річці неможливо, як мінімум, через сотні "родичів".

Хоча ця думка вже перестала подобатися упирю, адже якщо Тарен здогадалася, значить це зовсім не те місце, де не шукатимуть.

— В будь-якому випадку, — Тарен сіла на диван і жестом покликала друга, якого через палацові правила вже звикла називати слугою, — давай з'їздимо після обіду.

Він, хоч і не хотів призупиняти пошуки, сів поруч, забираючи свою чашку і довірливо поклав голову на плече подрузі, яку через палацові правила вже звик називати юною пані.

Не встигло зимове сонце піднятися до зеніту, як пошуки втомили і рядових, і робітників. Та що там, охолов навіть Ревільс. Він командував повертатися до табору, видати солдатам додаткову порцію міцного, обідати і лягати спати.

Дол, як і більшість солдатів, солодко позіхав, потираючи очі. Однак думка про невелику річечку не залишала і його. Швидко перекинувши командування на товариша, він застрибнув на Абура і подався туди.