Розділ 5

Ці п'ятнадцять хвилин були мучительно довгі, як для друзів, так і для самої Мерелед. Вона пробиралась через лісову хащу, раз у раз оглядаючись, чи не ведеться стеження. Табір осяювало ніжно-блакитне світіння, деякі роботи велися там і вночі, щоб обганяти графік. За невеликим лісом мерехтіли багаття, біля яких грілися солдати, що несли варту. Усі були зайняті справою. Усі, крім власне Мер.

Як неприємно було вічно залишатися не у своїй тарілці. Здавалося, всі друзі досягли висот. Одні імениті військові, інша майбутня принцеса, довірена особа короля, навіть упир, що нічого не знав про реальний світ, легко впорався з роллю розпорядника. А що ж вона? Майор не помилився, її справа: лежати в гамаку і вдавати, що вона дуже потрібна фронту, виставковий екземпляр.

Як же гидко, не розуміти де твоє місце. Дивитись на сотні солдатів, які знайшли себе в окопі. Просто з мушкетом сидіти і чекати наказу. А дехто все життя розносить випивку в шинку і теж щасливий або робить глиняний посуд, вважаючи це верхом свого таланту. Таке ось прозаїчне призначення не підходило їй. Дівчина бачила успішних друзів і не розуміла, як можна було варитися з ними в одному казані та залишитися за бортом.

На очах проступали сльози, але нікого не було поряд. Вона все міркувала, що буде, якщо зараз зіткнеться із неприємностями. Чи будуть друзі, які тільки наказують і обдаровують гордовитими поглядами (а саме такими їх бачила амфібія), за неї боротися. Чи підуть шукати. Або просто зітхнуть із полегшенням, прощаючись із тягарем.

Ставало все холодніше, і ні блакитного світіння табору, ні вогнів біля окопів уже не було видно. Опинившись у непроглядній темряві зимового лісу, серед сторічних сосен, дівчина раптом відчула непереборну печаль.

— Якщо… — вона впала навколішки, ледве піднімаючи погляд. — Якщо зараз я зустрінуся з чимось жахливим, чи будуть вони битися за мене, як билися за Тарен?

Найболючіше — це жінки, які її оточували. Так сильно намагаючись бути рівною чоловікам, вона забула про демонстрацію слабкості. Адже якщо ти можеш захистити себе сама, ніхто не подасть тобі руку. Тобі дадуть тільки меч і чекатимуть, що ти станеш поруч і вступиш у бій. А значить, ніхто не боротиметься за неї на дуелі. Ніхто не відстоюватиме її честь, якщо вона може відстояти її сама.

Мерелед буквально застрягла між двома образами. Чи вона хоче бути військовим, чи придворною. Але звинувачувала в цьому тільки друзів, на фронті — просто лялька, демонстрація того, що жінка може носити форму, а в палаці — свита, прислуга, "титул" від якого вона бігла все життя. Знов встаючи на ноги, вона була сповнена рішучості відшукати своє місце в світі саме цієї ночі.

Хотілося вляпатися в неприємності. Знайти пригод на свою голову і подивитися, чи кинуть вони справи заради неї, чи забудуть про фронт, про забудову, про особисті чвари щоб знайти ту, яку називають другом… Не треба мислити холодно, щоб розуміти, наскільки дурна ця ідея, але здавалося, що іншого варіанту немає.

А за п'ятнадцять хвилин, Ревільс несміливо підняв погляд на кохану, він мовчав, аж надто довго.

— 412, у тебе півгодини на пошуки.

— А якщо не знайду?

— Повертайся.

— З якої радості ти знов командуєш? — продовжувала графиня.

— Тар, все добре, — Сарбс, знову, мило посміхнувся, вдягаючи хутряне пальто, — я б і так пішов за нею.

Ревільс покачав головою:

— Коли вона зрозуміє, що накази старших за званням треба виконувати, а не оскаржувати, я пущу її в бій.

— Мерелед не просто солдат, вона твій друг.

— Ні, Тарен, на передовій немає друзів. Є тільки старші та молодші за званням. Коли майор каже, сержант виконує. Я буду ставитись до неї як до друга, коли вона зніме форму і знов вдягне коротеньку сукню, в якій збирала захоплені вигуки в "Ілюзії".

— Ти не пускаєш її в бій, який же це солдат, що постійно в тилу.

— Солдат підтримки. — спокійно продовжував майор. — Вона не потрібна мені ні на полі, ні в команді стратегів, вона потрібна в таборі.

Сарбс був поганим слідопитом, він покладався виключно на відбитки на снігу, пробираючись через хащі.

— Тобі не можна залишатися на морозі. — шепотів хлопець. — Ти ж холоднокровна.

Банальна біологія. Холоднокровним потрібно постійно зігріватися, щоб почуватися комфортно, а теплокровним охолоджуватися. Риба, опинившись у крижаній воді, впаде у сплячку, як і мерфолк, уповільнює процеси організму, кров у жилах, буквально завмирає. Але Мерелед — напівкровка. Кожна напівкровна істота унікальна і важко передбачити як відреагує організм, адже заснути в снігу для людини — смертельно. Кров може кристалізуватися і назад шляху не буде.

Серце Тар билося сильніше ніж зазвичай, збивалося дихання чи то через те, що вампір, вагою під сто кілограм, лежав у неї на грудях, чи тому, що він нахабно обіймав її за талію. Проте дрова в каміні спокійно потріскували, в абсолютній тиші ночі, за вікном сипався сніг, і вони разом куталися в м'який плед. Насправді, не важливо, де це відбувається, у маєтку, палаці або маленькому мисливському будиночку на околиці лінії розмежування. Головне, що тут спокійно, не вибухають снаряди та м'які пластівці снігу, як у її дивному сні, покривають дахи холодною периною.

— Чому ти насправді не хочеш, щоб я завжди була поруч? — тихо питала дівчина.

— Тому, що бути поруч зі мною — це бути на війні. Мерелед, яка завжди в тилу, це доказ моєї неспроможності відправляти когось із вас під кулі.

— Але ти захистиш мене будь-що, тож на фронті небезпеки менше, ніж у палаці.

— Лестить. — кивнув вампір, сильніше притискаючись до коханої. — Шкода, що це не правда.

Крім того, що Тар, як і її запальна подруга, пориватиметься «приносити користь» хоч і не зі зброєю в руках, але під кулями, було багато причин. Тагідо, наприклад, прописував, що Тарен треба обов'язково взяти в полон, щоб підкорити волю Його Високості. Звичайно, він не піддався б на шантаж, але нервів вимотав би достатньо.