Розділ 4

Як же спокійно ставало, коли друзі знову вечеряли за спільним столом, нехай тут і не було звичного поміщицького крісла на чолі. Серед близьких, в обіймах коханого зручно і на дивані, біля низенького столика.

Основними темами для розмов були забудова та сіра зона, яку військовим незабаром доведеться покинути.

Респонд не мав звички помилятися. Завжди чітко розраховуючи час та місце атаки, він буквально вгадував локацію та дати наступів. Так само як і відправити Тарен на забудову — цілих два вірні ходи одним махом. Окрім укріпрайонів, які, сама того не знаючи, зводить майбутня принцеса, він ще й позбавився настирливої селянки. Що дні просиджувала в бібліотеці, в спробах вишкребти таємну інформацію, або, що ще гірше, займалася вихованням принців. Він все ще боявся зради. Хоч і був особисто на страті Тагідо, до останнього підозрював, що це його якийсь хитрий план, що Тарен таки відпустила зрадника, а на плаху піднялася ілюзія, або що. До того ж, навіть під страхом смерті, довірена особа темного короля, відмовилася б знімати ельфійський перстень.

— Я одного не розумію. — Сарбс любив ставити дурні запитання. — Король же був проти весілля Ревільса і Тарен. З чого б йому турбуватися про її день народження?

Принц сильніше притис до себе кохану. А Мерелед не змогла стримати смішок:

— Ти серйозно? Я думала, всі вже зрозуміли.

— Що зрозуміли? — хлопець відставив тарілку, насторожено дивлячись на дівчину.

— Та годі тобі, невже не здогадався? — амфібія відкинулася на спинку крісла і тицьнула пальцем на Тарен. — Подивися на них уважно, згадуй «Гнів місяця вогненний, що обіймає сонце…».

— Стій-стій-стій! — упир скочив на ноги. — Ти хочеш сказати, що пророцтво… Що пророцтво не про війну! Ха! — на його обличчі засяяла щира усмішка, намагаючись згадати рядки переказу та порівняти з реальністю. — Ану стоп! А ви всі коли зрозуміли?

— В орочому лісі. — синхронно відповіли друзі.

Ця інформація здивувала всіх. Виходить, кожен знав, що їм судилося бути разом, але мовчав, не бажаючи ділитися своїми роздумами. І лише Мерелед перешкоджала їхнім стосункам, і лише тому, що не вірить у пророцтва. Але зараз, коли все вже настільки очевидно, змирилася і вона.

Дол глянув на важкий механічний настінний годинник:

— Клик, тебе чекати сьогодні в таборі?

— Ти що, зібрався піти? — завелася Тар. — Ми ж щойно зустрілися.

У відповідь чоловік коротко кивнув. Дол був більш обов'язковим, ніж усі присутні. Одне питання дезертирувати з табору на пару годин, щоб побачитися з друзями, зовсім інше — кинути своїх солдатів цілу ніч, не знаючи, що там відбувається. Такої нерозсудливості він дозволити собі не міг.

— Я буду ранком. — спокійно кивнув вампір.

— Гей, але розвідка донесла, що три дні буде тихо. — поміщиця, ніби намагалася затримати друзів разом, хоча б на кілька хвилин.

У цьому вони з Сарбсом були схожі. Все було добре, коли друзі разом, навіть якщо траплялися сварки, навіть якщо боротися доводилося проти цілої армії, коли вони разом, все йде на лад. Але опинись хтось наодинці обов'язково потрапить в полон або навіть того гірше.

— Або я піду з вами!

— Сонце, припини поводитися як дитина. В усіх тут є своя робота. Ми із Долом військові, наша справа бути на передовій, ви з Сарбсом цивільні, ви маєте бути тут, в безпеці…

— А чого ти мене не згадав? — перебила Мер. — І яка ж у мене робота?

— Лежати в гамаку і вдавати, що ти дуже потрібна фронту.

— Я подивлюся, якої ти заспіваєш, коли я дезертирую! — вона схопилася з крісла, забираючи свою шинель.

— Сержанте, сядь.

— Ти припиниш говорити з друзями за допомогою наказів? — продовжувала обурюватися Тарен.

Дол глибоко зітхнув, дивлячись на звичний балаган. Він теж, у глибині душі, сумував за цією компанією. Незважаючи на всі конфлікти та сварки, вони завжди поверталися, завжди прагнули один до одного.

— Мерелед, ходімо зі мною.

— Ну ні! — дівчина накинула шинель, обдаровуючи присутніх зневажливим поглядом. — Ти, може, й не расист, але такий самий мужлан. Навіть без Ревільса, ти не наважився б випустити мене в поле.

Вона схопила меч, який, раніше, залишила біля входу і вискочила з дому, показово грюкнувши дверима.

Сарбс підскочив на місці від гучного звуку і важко протягнув:

— Вона ж не в табір, так?

— Дол, якщо зустрінеш її, дай знати. — Ревільс кивнув побратиму і, дочекавшись, коли той закриє двері з іншої сторони, додав, — Не хочеться стріляти в медика.

— Стріляти? — роздратовано перепитала Тарен.

— Ти ж читала військовий статут…

— Читала! І знаю, що під розстріл підпадають тільки зрадники! Сарбсе, підтвердь мої слова!

— Технічно так, але коли вона повернеться, ніхто не зможе точно сказати де вона була і чи не зрадила присягу. Тому офіцер має право…

— Та ви обидва розумом рушили!? Не можна таке казати! Навіть думати не можна! Це ж Мерелед, а не якась чужа людина. — Тарен зривалася на крик, але помічаючи холодний та суворий погляд коханого, з кожним словом ставала все тихіше, — А якщо я розвернулася і втекла б, ти стріляв би і в мене?

— Тарен, припини, вона теж військовий і, якщо знає статут та не планує справді зради, то Дол вже за п'ятнадцять хвилин відзвітує, що вона в таборі.