Спокута

       Одружилися ми через місяць. Весілля Світланка не захотіла, певне були якісь упередженості від першого. Я навіть батьків і сестру не попереджав. Тому святкували ми у вузькому колі. Свідками були мій однокурсник по інституту, з яким   жив у гуртожитку і ми підтримували весь час дружні відносини, та Світланчина колега по роботі.

   Далі потекли щасливі сімейні дні. Я все більше пізнавав свою дружину і все більше закохувався у неї. Вона була така добра, мила,  турботлива і ніжна до нас, своїх чоловіків, що ми (поки, звичайно один я) носили її на руках. А вона квітла від нашої любові. І тільки інколи я помічав сльози в її очах, коли вона тримала в руках фото Софійки, яке разом з фотографією  Стасика стояло у нашій спальні. Це краяло моє серце і я почав шукати шляхи, як повернути доньку матері. Розповів все Григорію Семеновичу і він почав над цим працювати, попередивши, що така справа займе не мало часу і коштів.

    Як я і обіцяв, одного разу таки  повіз свою сім’ю знайомитися з батьками. Світланка духе хвилювалася і сама підбирала всим подарунки. Я попрохав її нічого не говорити  батькам про Софійку, допоки я не поверну її додому. А потім ми приїдемо всі разом,  познайомимо їх і все розповімо. Світланка кинулася мене цілувати і дякувати, що я не забув Софійку і збираюся  її повернути.

    У моє місто ми приїхали надвечір. Я це заздалегідь спланував, щоб усі вже були вдома, адже  завжди приїздив без  попередження. Сказати, що мої рідні були здивовані, це не сказати нічого.

- Це моя дружина, Світланка, мій Світлячок, А це мій син Станіслав, хоча ми його звем Журавликом. – відрекомендував я своїх.- А це моя мама, Ольга Петрівна, тато – Антон Петрович. Бачиш їх батьки мали однакові імена, тому друзі інколи потішалися, називаючи їх братом і сестрою,- жартував я. -  А от і сестричка Тося. Хоча вона  така доросла, що, мабуть, вже давно Антоніна. Але то тато колись  називав так, гуляючи з донькою: Антошка і Тошка.

Батьки від несподіванки не знали як себе вести, простягали руки, тушувалися, запрошували заходити. Потім мама присіла біля Стасика, уважно розглядаючи його, і радісно сказала:

- Ну який же це Стасик, це просто маленький Сергій. Один в один. Синку, як тобі не соромно, не дати бабусі побавитися з онуком ще з народження. Стільки мовчав і не привозив ні дружину ні сина.

   Побачивши, як затривожилися очі Світланки, перескакуючи з мене на Стасика, я перевів розмову на жарти, бідкаючись, що ніхто нас тут не збирається кормити з дороги. Всі заметушилися, накриваючи на стіл, а Тося тискала Стасика і носила його на руках по квартирі, показувала  йому щось цікаве. Світланка ще трохи ніяковіла в присутності батьків і я намагався бути поряд з нею для підтримки. Вже за вечерею всі розслабилися і невимушено розмовляли.Стасик переходив з рук на руки, неначе якийся приз.  Світланка на прохання батьків розповідала про нас і про себе. Відверто розповіла про свій перший невдалий шлюб, змовчавши про Софійку  і оминаючи подробиці про Стасика. Моя хороша, вона знала, як я до нього відношусь, вважаю своїм, і не хотіла, мабуть, образити мене правдою (своєю, а не моєю). Я вибрав момент, збігав у вітальню, знайшов той альмом з моїми дитячими фото і закинув його далеко на антресолі поміж всякими старими речами. І був правий, бо потім мама кинулася його шукати, щоб показати Світланці, як ми дійсно схожі. Але знайшла тільки ті, де я  доросліший,  школяр і  не зовсім  схожий.

  Потім, вже вночі у ліжку Світланка шепотіла мені слова вдячності, що я її сюди привіз. Вона вічула батьківське тепло, якого давно вже не знала. Їй так мило, що мамі хочеться, щоб Стасик був схожий на мене, та так щиро, що  вона й сама стала знаходити у нас спільні риси. Вони подружилася з Тосею і тепер у неї є сестра. Вона багато ще щебетала мені на вушко, поки не заснула. Я лежав, мовчки цілував її і розумів,  як близько був від викриття своєї таємниці. Адже якби все розкрилося, не знаю чи зміг би я  знайти прощення від Світланки за те, що практично згвалтував її непритомну,  зруйнував її шлюб, обікрав  та прирік на ті страждання, через  які вона пройшла. А як би  було  батькам узнати, що їх успішний син колись був гвалтівником і крадієм!

   Вже вдома ми всі ще довго згадували нашу поїздку, жартуючи з курйозів, яких було достатньо при знайомстві. Стасика в дитсадок ми не відправили, а знайшли няню. Світланка продовжувала працювати в тій самій студії. Я не став її відмовляти, тільки сказав, що будемо брати  їй авто. Адже знаходилася робота далеченько від нашої квартири,  я буваю у відрядженнях, а добиратися туди Світланці незручно. Вона погодилася, сказавши, що має посвідчення, тільки вже втратила навички їзди. Невдовзі ми взяли їй новеньке авто у нашому салоні. Вона   вибрала собі невеликий  білий  «Фіат».

- Це, звичайно, не та, колись її, шикарна червона «Мазераті», але явно помітний потяг до італійських авто, -подумки  пожартував я.

   Моє спокійне сімейне життя надало поштовху і в розвитку бізнесу, справи йшли вгору. Окрім трьох станцій техобслуговування ми відкрили кілька магазинів автозапчастин та один автосалон. Порадував мене одного разу і Григорій Семенович, доповівши, що вже назбирано  достатньо матеріалу, щоб почати  боротьбу за Софійку. Я взяв величезну теку з документами і заглибився  у життя Божка після його розлучення. Я не міг зневажати його, як це зробила  Світланка, за те, що він вигнав дружину на вулицю. Адже  сам був винен у руйнації їхньої сім'ї, і не відомо, як повівся би на його місці.  Я  був вдячний долі за своє кохання і за сина, але  разом відчував і провину перед цим чоловіком. І все ж мені доведеться ще завдавати йому болю, адже потрібно повернути доньку мамі. Хоча плекав  надію, що ми зможемо з ним мирно домовитися за спільне виховання Софійки.