Шлюбна ніч

     Того вечора я вперше не поїхав додому. Ми ще довго цілувалися, потім одягнені лягли на ліжко і говорили, потім цілувалися і знову говорили. Я так прагнув  її, так хотілося пестити і кохати її, але Стасик вертівся у своєму ліжечку і я стримався.  Так і заснули одягнені під ранок міцно обійнявшись. Але обговорили майже все. Що ми завтра подаємо заяву, вони збирають речі і я їх перевожу до своєї квартири, що вона візьме відпустку, поки ми   влаштуємо переїзд і знайдемо Стасику дитсадок, що я потім хочу повезти їх  познайомити з батьками і сестрою.

  Вранці, звичайно, ми все проспали, і дитсадок і Світланчину роботу. Це у мене працівники звикли до моєї ненормованої роботи, а вона дуже захвилювалася  за свою. Я заспокоїв:

  -  Світлячок, не турбуйся. Зателефонуй керівнику і попрохай відпустку від сьогодні, пошлися на термінові обставини, які дійсно у тебе є. А якщо будуть проблеми, то я сам поїду до нього і домовлюся.

Але проблем не виникло, їй спокійно надали відпустку і ми пішли вдвох готувати сніданок, постійно відволікаючись на поцілунки. Коли сніданок таки був готовий,  по Стасика попросився піти я. Присів на ліжечко і став будити. Він прокинувся, здивовано подивився на мене, що розбудила не мама і запитав:

  -  Дядю Сергію, а що вже вечір?                                         

Це він, певне, зробив висновок, що я буваю у них тільки по вечорах.

  -  Ні Стасику, ранок. Відтепер я твій тато і намагатимусь піднімати тебе вранці і класти спати кожного дня разом з мамою.

Стасик  спочатку з недовірою подивився на мене, потім схватився підбіг до мене, обхватив за шию і прошепотів:

  -  Татко, ріднеснький! Чому ж ти мені так довго не признавався? Чому говорив, що ти дядя Серьожа? Мені так тебе не вистачало!

Я мало не розридався від тих слів. Схватив його на руки і поніс на кухню.

  -  А вмиватися?- Світланка жартома заштовхала нас у ванну, не даючи Стасику задати те ж саме питання, що й мені, попри його намагання.

Плескалися вдвох ми там не довго, але весело. Швидко поївши, я заспішив у справах, а Світланку і Стасика попрохав  збирати  речі. Мені треба було багато що зробити. Заїхав до свого офісу, поцікавився справами, попередив, що сьогодні мене вже не буде, забрав з собою Віру Іванівну, свою помічницю, і поїхав по магазинах.  По дорозі Віра Іванівна домовилася за прибирання у моїй квартирі та приготування вечері. Я таки багато чому навчився у Божка, тому помічницею у мене була доросла і дуже розумна жінка. Вона підібрала все необхідне для сім’ї з маленьким хлопчиком, не задавши жодного питання, окрім віку сина та зросту дружини. Я залишив Віру Іванівну з покупками у квартирі, попередив, що привезуть ще дитяче ліжко, попрохав  побути там і зателефонувати, коли все буде готове. Сам поїхав до магазину замовити ліжко та дитячого столика для занять.

   Коли я приїхав до своїх (так я подумки  називав свою сім'ю),  вони вже зібралися і чекали на мене.

- Світланочко, вже багато часу і ми не встигаємо сьогодні подати заяву, як домовлялися. Нічого, якщо це ми зробимо завтра?

- Так, коханий!-  ніжно обняла вона мене.

 Тут вибіг Стасик і почав розпитувати, куди ми їдемо, що ми там будемо робити і що його іграшки не вміщуються навіть у три ящики. Коли ми таки вирішили дитячі проблеми, зателефонувала Віра Іванівна і попередила, що все готове. Ледве розпихавши нехитрі пожитки в машині,  ми поїхали додому. Так я сказав.

   Відчинивши двері, я першим провів Стасика:

  -  Ну заходь, хазяїне, у свій дім. Йди шукай свою спальню. І ти заходь у свій дім, кохана моя дружинонька.

  -  Та ще ж не дружина, - трохи знітилася Світланка.

  -  Та ні, дружина. Тому, що вчора провела зі мною першу шлюбну ніч, - пожартував я. А Світлана посміхнулася, згадавши нашу вчорашню, не зовсім таки шлюбну.

   Далі  я повів їх знайомити з квартирою. Вона була трикімнатною, але досить великою, у новому  сучасному будинку. У двох спальнях були свої душові кімнати і ще одна загальна. Досить великі  кухня-їдальня  та вітальня. Стасику дуже сподобалася його кімната і він залишився там хазяйнувати, а ми пішли далі. Я помітив, що Світланка, бачачи ідеальний порядок та правильно розміщені всі функціональні речі, від домашніх капців до  двох халатів у душовій нашої спальні (Віра Іванівна  знала свою справу), помітно похмурніла. До мене дійшло, що вона злякалася, чи не такий же я педант, як її перший чоловік, тому зізнався, що зазвичай у мене тут доволі великий чоловічий безлад, але до їх приїзду все підготувала Віра Іванівна, мій помічник.

  - Знаєш, я трохи збентежена, у тебе так все продумано, дуже чисто і гарно. Дякую, що ти так потурбувався про нас,- все ж  посміхнулася вона.

  -   А тепер йдемо вечеряти. Десь там у холодильнику вона повинна бути, як мені обіцяли.