Падіння

   Пройшло вже більше року моєї нової роботи. Чи таки вже далеко й не нової, адже на всих інших я не працював ніде більше двох-трьох місяців, тільки на СТО пів року. І я помітив, що почав видихатись, як кажуть спортсмени. Напружений ритм роботи майже без вихідних та відпустки, одноманітність та безперспективність  відбилися на моєму і так непростому характері. Я став знервований, похмурий і злий.  Мене бісила тупа байдужість до мене хазяїна і його дружини та принизливе чинопоклонство до них  інших підлеглих. Я став подумувати про звільнення. І один випадок прискорив моє рішення.

   Одного вечора,  майже перед сном, зателефонував Віктор Іванович і поставив незвичне завдання: завтра вранці взяти автомобіля  хазяйки і відвезти її по невідкладним справам до іншого міста. Дорога туди біля 300 кілометрів, тому виїхати о восьмій ранку, щоб на вечір повернутися. Я трохи повеселів, адже це в деякій мірі скрасить  обридлу одноманітність.

   Вранці  Лана мовчки вмостилася на задньому сидінні, одягла навушники  і втупилася в одну точку. Як завжди. Але сьогодні це мене  не дратувало. Я пришпорив коней, які занудилися під капотом шикарної « Мазераті»  від  довгої сплячки. 

   Була рання весна і пейзажі за вікном не радували око. Та й погода була під стать: містами накрапав дощик, кілька разів ми занурювалися у молочну стіну густого туману, а десь на пів дороги я відчув під колесами авто ожеледицю. Швидкість  довелося зменшити, тому замість запланованої мною 12 години у місто ми прибули біля третьої. Зупинилися за вказаною адресою і Лана зайшла  у двері  офісу.

   Пробула там вона не довго, можливо з пів години, але вийшла  якоюсь дивною. Я звик, що вона мене не бачить, але це було щось інше. Розстібнуте пальто, бліде обличчя і відсутній  погляд. Вона повільно пройшла мимо нашої машини, майже волочачи по асфальту свою сумочку. Я подумав спочатку, що вона йде комусь назустріч, але поруч нікого не було. Лана просто брела в нікуди. Я вискочив із машини, затримав  її  і запитав, що з нею. Відповіді не було, як і будь-якої реакції на мої слова.  Взявши за руку, я відвів Лану до машини.

    Надворі вже сутеніло. Спроби вияснити у Лани план наших подальших дій не увінчалися успіхом і я зателефонував  Віктору Івановичу. Коротко пояснив  про ожеледицю на дорозі і небезпеку  нічної поїздки назад. Про Лану змовчав. Він відповів, що вириватися в дорогу не треба,  мені зателефонує  Інеса Василівна, яка забронює номери у готелі. 

   Інеса Василівна вирішила все досить швидко і через десять хвилин я вже завертав на стоянку біля готелю. Поки я виходив з машини, одягаючи пальто та забираючи інші свої речі, помітив, що задні  двері зі сторони пасажира відчинилися і два якихось типа стали чіплятися до Лани. Я  обійшов машину, відкинув полу пальто і розстебнув піджака.

  -  Ану геть звідси, босота, - крикнув я їм і потягнувся до пістолета. За весь час моєї роботи це був перший випадок, коли я згадав про зброю, хоча завжди мав її з собою.  Чи то їм були знайомі характерні для охоронців  рухи, чи вони помітили кобуру, бо, глянувши на мене, хлопці швиденько зникли.

 Відвів Лану до її номера, зняв  пальто, відібрав на кінець сумочку, яку вона до цих пір тримала міцно затиснувши у руці.

-   Що вона у ній тримає таке важке, як для такої тендітної жінки, - подумав, кладучи сумку на тумбочку.

  Лана так і стояла у коридорі номеру, не рухаючись. Я провів і посадив її на ліжко, сказав, що піду влаштуюся  у свій номер і зайду за нею, щоб піти повечеряти. Коли я зайшов до її номера, свіжий та бадьорий  після душу, Лана лежала на ліжку на боку, не роздягнена  і у взутті.

  -   Лано, Ви підете вечеряти зі мною, чи замовити Вам до номера?

Відповіді не було. Я повторив ще раз і обійшов ліжко, щоб подивитись, чи вона не спить. Очі були відкриті, але на  мене не реагували.

   -  Ну добре, - сказав я, - тоді Ви засипайте, я тільки зніму Вам чобітки. Сів на ліжко, взявся за чоботи і став легенько їх знімати. Коли зняв уже другого і  повернувся його покласти,  сукня Лани   завернулася та відкрила ніжки, які чіткими красивими лініями сходилися у  чарівній, привабливій безодні. У мене перехопило подих. Я сидів, не рухаючись і не відриваючи погляду від тієї краси,  серце ледь не вискакувало з грудей, а думки плуталися.

   -   Дружина боса, для тебе табу, - десь промайнули слова Володимира Ілліча, але рука вже лежала на ніжці і тихенько підіймалася вверх. Ніби й не вперше я роздягав жінку, але  чомусь мене всього трясло неначе школяра перед першим екзаменом. Легенько стягнув панчохи, не відчувши спротиву Лани,  і це піддало мені впевненості. Я роздягнувся, приліг біля неї збоку  і впав у небуття.

  Зранку я прокинувся у своєму номері з відчуттям якоїсь  провини та каяття.

- Та що це з тобою, - відганяв я похмурі думки, - в тебе стільки було тих дівчат! А переспати з жінкою шефа, та ще маючого отих канарейок,  так це взагалі твій обов’язок.

  Швидко зібравшись, я пішов до Лани. Вона сиділа на ліжку одягнена і готова в дорогу. Я посміхнувшись привітався, хотів жартома запитати, як вона провела ніч, але запнувся, наткнувшись на той самий, давно мені відомий погляд, коли тебе не бачать.  У мене закипіла злість.