День канарейок

  Повноцінних вихідних у мене було всього декілька, коли  у сім'ї  виникали поїздки на Балі (Канари), або катання  Віктора Івановича  на лижах у Куршевелі, чи то його відрядження за кордон . Звичайно, я, як голодний до їжі, кидався до гріховних утіх. Все таки мої молоді роки  давалися взнаки.  Дівчини у мене не було, та й неможливо її було мати при моїй роботі. У маєтку теж  молоді дівчата не працювали: всі від кухарок, прибиральниць, покоївок та нянь були, на мій погляд дорослими. Та й працювали вони позмінно. Постійно проживали тут тільки я та няня Соні. Вона у хазяйському будинку, а я у «сторожці» ( так я називав наш будиночок для охорони).

   Так що під кінець своїх вихідних я був повністю  «відпочивший»: похудлий, з невиспаними почервоніли очима та  прим’ятий. Так характеризував мій вигляд начальник охорони. Але я завжди закінчував свої розваги за день до роботи,  тому встигав більш-менш привести  себе до ладу.

  Цього разу я зустрічав  Віктора Івановича  у суботу, який повертався із Мілана.  З аеропорту ми поїхали не додому. Шеф коротко  подав команду  їхати на  адресу, де він грає у преферанс.

- Ну звичайно, - подумав я, - Свої звички не міняє. Але ще ніби  то не той час?

  На зупинці біля будинку я отримав завдання забрати пакети з багажника, закрити машину і йти за ним. Ми піднялися на шостий поверх і підійшли до дверей якоїсь квартири.  Віктор Іванович витягнув із барсетки ключі і відчинив двері. Ми зайшли у простору  вітальню.

- Ой, Вітюня приїхав, - почувся жіночий голос, а за ним і другий і до вітальні  забігло  двоє галасливих  дівчаток і кинулися його обіймати.- Любчику, ну що ти нам привіз цього разу з Мілану?

Я стояв у ступорі  і розглядав цих канарейок. Така асоціація виникла у мене відразу, коли я почув  щебет та побачив їх  строкату одежу. Це були дві блондинки-антиподи. Одна з витонченою прекрасною фігурою, висока, з великими карими очима і гарненьким личком,  інша – середнього зросту,  якась непримітно-сіренька і вся повненька як хом'ячок.

Віктор Іванович повернув до мене обличчя, усипане відбитками дівочих губ, глянув на мене затяжним поглядом, з якого я зрозумів, що це все мені наснилося і нічого такого я не бачив,  велів поставити  пакети і чекати його в машині.

-Так от чому  він виходить завжди такий задоволений та рум'яний після так званого преферансу!- сидів я в машині трохи приголомшений. - Але займатися любощами  з двома вертихвостками на протязі п'яти годин! То він знатний  котяра! А по вигляду і не скажеш.

  З тих пір свою роботу по  суботах я називав днем канарейок.