Там, де наше серце

Повернення до Праги було схоже на перегортання сторінки книги, яку вони колись відклали, а тепер відкрили знову. Вулиці, які здавалися такими знайомими, водночас виглядали по-новому. Вони змінилися, і місто теж змінилося.

Максим із радістю повернувся до свого старого дитячого садка, а потім школи. Він швидко влився в знайоме середовище, хоча час від часу згадував Лондон і своїх друзів.

— Мам, ми ще колись поїдемо в Лондон? — запитав він одного вечора.

— Звісно, сонечко, — усміхнулася Свєта. — Але тепер ми вдома.

Свєта відновила свою агенцію, і завдяки досвіду, який вона здобула у Лондоні, справи пішли ще краще. Її ім’я тепер було відомим серед організаторів культурних заходів, і вона отримувала запрошення працювати над великими проектами по всій Європі.

Вадим відкрив власну консалтингову компанію, використовуючи знання, які здобув під час роботи в міжнародній корпорації. Це був ризикований крок, але він відчував, що готовий будувати щось своє.

Одного вечора вони сиділи на балконі своєї квартири, дивлячись на вогні нічного міста.

— Ми повернулися туди, звідки почали, — сказала Свєта, задумливо дивлячись на вулиці внизу.

— Так, — погодився Вадим. — Але тепер ми інші.

Вони випили келихи вина і насолоджувалися тишею.

— Ти щаслива? — запитав Вадим, повертаючись до неї.

Свєта усміхнулася, дивлячись йому в очі.

— Я не просто щаслива. Я нарешті відчуваю, що ми там, де маємо бути.

Він обійняв її, і вони сиділи, насолоджуючись спокоєм.

Наступного дня вони з Максимом поїхали до старого університету, де колись навчалися. Вони гуляли знайомими алеями, і Свєта згадувала, як багато років тому тут зустріла Вадима.

— Ось тут ми вперше розмовляли, — сказала вона, зупиняючись біля лавки.

— І я тоді подумав, що ти — найцікавіша людина, яку я зустрічав, — усміхнувся Вадим.

— А зараз що думаєш? — жартівливо запитала вона.

— Що я був абсолютно правий, — відповів він і поцілував її.

Максим розсміявся:

— Ви завжди такі!

— Це тому, що ми команда, — сказала Свєта, обіймаючи сина.

Вони стояли разом, спостерігаючи, як сонце сідає за дахами будівель.

— Що далі? — запитав Вадим.

— Просто жити, любити і бути разом, — відповіла Свєта.

І вони знали, що попереду ще багато нового, але тепер вони були готові до всього, адже разом могли подолати будь-які труднощі.

Це було не завершення, а початок нового, найкращого розділу їхнього життя.