Минув майже рік із моменту їхнього переїзду до Лондона. Життя стало передбачуваним, але насиченим. Максим повністю адаптувався до школи, Свєта успішно працювала з фестивальним проєктом, а Вадим зміцнив свої позиції у компанії. Але щось підсвідомо турбувало Свєту.
Одного вечора, коли вони з Вадимом сиділи у вітальні після того, як поклали Максима спати, вона зітхнула:
— Вадиме, а що далі?
— Що ти маєш на увазі? — здивувався він.
— Ми створили тут нове життя, і воно чудове. Але чи це насправді те, що ми хочемо? — вона подивилася йому в очі.
Вадим задумався.
— Я думав про це, — визнав він. — Моє відрядження добігає кінця, і компанія пропонує мені залишитися в Лондоні на постійній основі.
Ці слова змусили серце Свєти стискатися.
— Це серйозне рішення, — сказала вона.
— Так, — кивнув він. — І тому я хочу знати, що ти про це думаєш.
Свєта мовчала. Вона любила Лондон, але відчувала, що чогось їй бракує.
Наступного дня вона зустрілася з Ірою на відеозв’язку.
— Ти повинна відповісти собі на головне питання, — сказала Іра. — Де ти відчуваєш себе вдома?
Свєта задумалася. Їй було комфортно в Лондоні, але водночас вона сумувала за Прагою, за тим ритмом життя, який був у них там.
— Я не знаю, — зізналася вона.
— Тоді пошукай відповідь у серці, — м’яко сказала Іра.
Свєта вирішила поговорити з Максимом.
— Синку, якщо б у тебе був вибір, де б ти хотів жити?
Хлопчик на мить замислився, а потім відповів:
— Там, де ти і тато.
Ці слова вразили її. Вона зрозуміла: неважливо, де вони будуть, головне, що вони разом.
Того ж вечора вона підійшла до Вадима.
— Якщо ти хочеш залишитися, я підтримаю тебе, — сказала вона.
Вадим уважно подивився на неї.
— Але ти не хочеш цього, правда?
Вона знизала плечима.
— Я не впевнена. Але я знаю, що наш дім — там, де ми разом.
Вадим усміхнувся.
— У мене є інша ідея. А якщо повернутися до Праги? Там у нас є все: робота, друзі, спогади. Ми спробували жити тут, і це було чудово. Але, можливо, прийшов час повернутися?
Свєта здивовано подивилася на нього.
— Ти готовий залишити цю можливість?
— Моя найбільша можливість — це ти і Максим, — відповів він.
Через кілька тижнів вони повернулися до Праги. Це було дивно — повертатися туди, звідки вони поїхали. Але водночас це відчувалося правильно.
— Вітаю в дома, — сказала Свєта, коли вони вийшли з літака.
— Вітаю в дома, — повторив Вадим.
Максим широко усміхнувся.
— У мене знову буде моя кімната!
Вони всі засміялися. Вони не знали, що чекатиме їх попереду, але були впевнені в одному: вони зробили правильний вибір.