Початок дружби

Перший день в університеті був для Свєти початком нового життя. Вона завжди мріяла переїхати до великого міста, подалі від рідного маленького містечка, де всі знали одне одного. Тепер, стоячи перед величною будівлею університету, Свєта відчувала хвилювання, змішане з захопленням. Вона знала, що тут може почати все з чистого аркуша, зустріти нових друзів і нарешті побудувати своє майбутнє.

Свєта прийшла трохи раніше і вирішила зайти в університетську бібліотеку, щоб знайти підручники для перших курсів. Поки вона переглядала стоси книг, до неї звернувся хлопець з короткою темною стрижкою та трохи відстороненим виразом обличчя.

— Ти тут новенька? — запитав він, усміхаючись.

— Так, — відповіла Свєта, трохи знітившись. — Мене звати Свєта, і я щойно вступила.

— Я Діма, — сказав він і простягнув їй руку. — Теж студент першого курсу. Здається, ми обидва тут новачки.

Свєта відчула, що цей хлопець випромінює особливу впевненість, хоча і був трохи відстороненим. Вони почали обговорювати книги, а через кілька хвилин до них приєдналася дівчина з яскраво-світлим волоссям і легкою усмішкою.

— Привіт, я Іра! — сказала вона, сідаючи поруч із ними. — Я побачила, що ви теж перший курс, то вирішила познайомитися.

З цього моменту їхня трійця стала нерозлучною. Вони разом ходили на пари, розділяли стоси конспектів, писали реферати та готувалися до екзаменів. Незважаючи на те, що вони всі мали різні характери, це тільки зблизило їх.

Кожен день в університеті був наповнений новими відкриттями та несподіваними ситуаціями. На першому курсі викладачі постійно давали завдання, і деякі предмети здавалося неможливо здати.

— Як ти гадаєш, цей доцент з економіки взагалі колись посміхається? — пожартувала Свєта, коли вони з Ірою обговорювали їхнього суворого викладача.

— Думаю, він посміхнеться тільки тоді, коли всі ми провалимо іспит, — відгукнулася Іра, змусивши Свєту засміятися.

Діма, який стояв поруч, тільки похитав головою.

— Я впевнений, що його можна "обійти", якщо підійти до справи з розумом, — сказав він серйозно.

Ці розмови на перервах між парами стали для них невід'ємною частиною студентського життя. Вони часто обговорювали викладачів, завдання та плани на вихідні, які перетворювалися на їхні спільні пригоди.

Одного разу, коли їхній курс організував поїздку до старовинного замку, Свєта вперше побачила Іру і Діму з іншого боку. Вона помітила, як Іра кокетує з Дімою, а він, хоч і намагався триматися стримано, явно був під її чарами.

— Дивлюсь, у нас тут намічається роман, — прошепотіла Свєта, штовхаючи Іру в плече, коли вони сиділи біля вогнища під час вечірнього пікніка.

— Тихо, — засміялася Іра, дивлячись на Діму. — Я просто жартую з ним.

— Ну звісно, — сказала Свєта, вдаючи байдужість. — Але твої "жарти" я ще побачу, як далеко зайдуть.

Вона помітила, як Іра й Діма постійно обмінювалися поглядами. І хоча в той момент вони не розкривали своїх почуттів, Свєта відчула, що між ними є щось особливе. Їхні почуття тільки починали зароджуватися, але вже тоді Свєта була готова підтримувати їх обох, знаючи, що вони можуть стати чудовою парою.

Протягом наступних курсів життя ставало все складнішим: дедалі більше предметів, дедалі серйозніші завдання. Вони часто проводили ночі над конспектами та проектами. В одному з найважчих семестрів вони організували нічну «штаб-квартиру» в бібліотеці, де разом готувалися до екзаменів, замовляли піцу й переписували конспекти.

— Якщо це виживемо, то після випуску нас ніщо не зможе зламати, — сказав Діма з напівзакритими очима після четвертої чашки кави.

— Ми це зможемо, — підбадьорила його Свєта. — Бо ми команда.

Ця фраза стала для них символом єдності. Коли один з них падав духом, інші два підтримували. Свєта часто жартувала, що саме в університеті вони побудували свою «тріаду непереможності». Саме ці безсонні ночі зробили їх не просто друзями, а справжньою родиною.

На старших курсах їхні стосунки стали міцнішими. Діма та Іра нарешті зізналися одне одному у своїх почуттях і почали зустрічатися. Свєта щиро раділа за них, хоча часом відчувала себе «третьою зайвою». Вона помічала, що їм потрібно більше часу наодинці, тому часто залишала їх, вдаючи, що їй треба готуватися до чергового проекту чи завдання. Але насправді вона просто не хотіла втручатися в їхні стосунки, даючи їм можливість побути разом.

— Ти чудова подруга, — одного разу сказала їй Іра, коли вони пили каву на перерві. — Ми з Дімою цінуємо твою підтримку.

— Та перестань, — відповіла Свєта, відчуваючи тепло від цих слів. — Ми всі разом пройшли через багато чого, і я завжди буду поруч.

Свєта дійсно була поруч із ними у найважчі та найрадісніші моменти. Коли Іра переживала кризу стосунків із Дімою, саме Свєта втішала її й допомагала розібратися в ситуації. Коли Діма відчував себе пригніченим через навчальні труднощі, Свєта була поруч, нагадуючи йому, що він сильний і впорається з усім.

З наближенням випуску перед ними постало питання майбутнього. Іра та Діма обговорювали плани поїхати за кордон, тоді як Свєта ще не визначилася, де хоче працювати.

— Що думаєш, Свєто? — запитала Іра, коли вони сиділи на вечірці, організованій на честь випуску.

— Поки що не знаю, — відповіла вона, дивлячись на своїх друзів. — Але де б я не була, я завжди буду з вами.

І це були не просто слова. Їхня дружба стала тим, що завжди тримало її на плаву, надаючи впевненості у кожному кроці. Вона знала, що ця дружба витримає всі відстані та зміни, які можуть принести їхні життєві шляхи.

Свєта дивилася на Іру й Діму, розуміючи, що, хоч їхні дороги можуть розійтися, вони завжди будуть поруч у найважливіші моменти життя.

Це був початок їхньої дружби, яка витримала випробування часом, відстанню і змінами. Університетські роки стали основою для майбутніх пригод Свєти, Іри та Діми, і тепер, після випуску, перед кожним з них відкривалися нові горизонти, які вони були готові долати разом.