14. Парочка.  

 Джи Мін прийшов рано. Тітка вже поїхала на оптовий ринок. Дядько ще спав. Я тільки встигла трохи прибратися.   

 Хоч Джи Мін і говорив, що йому байдуже, який вигляд має моя кімната, мені було соромно навіть за легкий бардак. Мін такий чистюля, навряд чи він не зважає на таке.  

 Коли дядько побачив Міна, явно засмутився, але намагався не показувати виду і не демонструвати своєї неприязні до хлопця.  Дядько не заважав нам і не виходив зі своєї кімнати.   

 Цей день ми з Міном провели разом. Зранку займалися. Потрібно ж було, нарешті, приділити увагу китайській мові.   

 Із Джи Міна міг вийти чудовий учитель. Якби замість учителя Кана китайську мову викладав Мін, це був би найулюбленіший предмет у всіх дівчат у нашій школі. Про такого вчителя можна тільки мріяти. І я найщасливіша зі старшокласниць: Чон Джи Мін мій персональний репетитор і вчитель.  

 Але, про що це я? Джи Мін - мій хлопець. Він мій у всіх сенсах. І я сиджу, і усміхаюся, як дурепа, дивлячись на нього. А Мін робить вигляд, що злиться, бо неуважно його слухаю. Я заперечую. Звичайно ж, слухаю його, я ж дивлюся на нього, а не на всі боки чи у вікно.  

- Та що ти? - не вірить мені Мін. - повтори те, що я сказав.  

- Цзай... фей... цзи... Фей-цзи...  

- Шеньме? (Що?) - перепитав Мін.  

- Це важко вимовляється.  

- Я зовсім не це говорив.  

- Вибач.  

 Він такий миленький, коли сердиться на мене зараз.   

- Е-ей, ну правда... - обурився Мін. - Старайся.   

- Во ай ні (Я тебе люблю), - промовила я, скорчивши миленьке личко.  

- Ей-щ, - видихнув невдоволено Мін, не клюнувши на мій прийом.  

 Я розчаровано зітхнула і винувато опустила очі. Крім жартів: мені б теж не сподобалося, якби мене не слухали.  

- Во е ай ні (Я теж тебе кохаю), - почула я і глянула на Міна. - Може, тоді займемося чимось іншим? - запитав він, усміхнувшись як хитрий лис, і якось двозначно прозвучало його запитання.  

- Бу ши (Ні), - промовила я. - Мені потрібно отримати високий бал на тесті. Чинь чищуі (Будь ласка, продовжуй).  

 Так, китайська не мій коник. Але я змусила себе ставитися до цього серйозно. І мені навіть сподобалося, хоч і було важко.  

 Коли повернулася тітка, ми з Міном пішли гуляти. Цього разу ходили в кіно, а потім просто гуляли містом. Гуляли, не соромлячись тримаючись за руки, не боячись, що хтось може побачити.   

 Понеділок пройшов для мене відносно спокійно. Інцидент із бійкою в туалеті зам'яли. Як і обіцяв Мін, Со Ран не посміла брехати в очі директору. Вона навіть вибачилася переді мною, хоча я не повірила в її щирість. Але мені було все одно.   

 Пізніше я дізналася, що в школу викликали і маму Міна. Адже він вибив двері в туалеті. Але й тут усе обійшлося.   

 З того дня, коли Мін уперше поцілував мене, у моєму житті багато чого змінилося. Мені навіть говорили, що я помітно погарнішала, немов розцвіла. Та й сама, дивлячись на себе в дзеркало, помітила, що шкіра моя стала чистішою, і взагалі я почала розуміти, що досить красива. Моя самооцінка трохи підвищилася, і тепер моє відображення в дзеркалі мені подобалося.  

 Ми з Джи Міном багато часу проводили разом. Я майже звикла до того, що мене більшість дівчат ненавиділа. Намагалася не звертати на них увагу. І я перестала заперечувати те, що ми з Джи Міном зустрічаємося. Незабаром усі навколо звикли до того, що ми майже завжди були разом.   

 Моя успішність покращилася, бо ми з Міном часто вчили уроки разом. Мені самій хотілося вчитися краще, щоб не осоромитися перед своїм хлопцем-відмінником. 

 Усе в моєму житті, здавалося, налагодилося. Щоправда, одного разу я випадково зіткнулася з пані Хван. Її слова засмутили мене.   

- Тримайся від нього подалі, дівчинко, - сказала вона. - Демон усередині нього забере коли-небудь на той світ багато життів. Він забере і твоє. Його руки завжди будуть у крові.   

 Я довго ще ходила під враженням. Ці жахливі слова звучали як прокляття. Навіщо пані Хван мені це сказала? Вона дивилася на мене з жалістю, наче її пророцтво неодмінно мало здійснитися. Але я вирішила, що пані Хван справді божевільна і сама не знає, про що говорить.   

 Відтоді намагалася обходити її стороною. Про те, що бачила стару Хван, і про її слова, Міну не розповіла. Йому нема чого було це знати. Але я довго не могла забути їх.   

 Я дивилася вперед широко розплющеними очима, готувалася вступати до коледжу. Вірила в те, що Джи Мін буде завжди поруч зі мною.  

 Час, який могла провести з ним, був, мабуть, найщасливішим. Поруч із ним завжди почувалася так спокійно і добре. Нам разом було затишно і комфортно, цікаво, навіть якщо ми нічого не робили, а просто байдикували. Я завжди з нетерпінням чекала найменшої можливості побачити його. Бо знала, що він кохає мене. Я бачила і відчувала це в усьому, що він робив, у тому, як дивився на мене, піклувався про мене. Джи Мін завжди знав, у якому я настрої, мені не вдавалося нічого від нього приховати. Мін завжди знав, якщо в мене щось боліло, немов у нас із ним справді був особливий зв'язок. Він навіть знав про те, про що знати йому не потрібно було в певні дні, чим чимало бентежив мене.