Я прокинулася вже вранці й моментально підскочила на ліжку. Поруч зі мною на сидів Мін і розглядав мене.
- Що сталося? - запитала, нічого не розуміючи і намагаючись пригадати, що було вчора ввечері, і чому зараз він опинився поруч зі мною.
- Ти знепритомніла.
- Чому я тут?
- А куди я, по-твоєму, мав тебе принести?
Озирнулася на всі боки і зрозуміла, що я у себе вдома.
- Точніше, чому ТИ тут?
Невже він ночував у моїй кімнаті?
Сидів Мін на ліжку з ногами... Я глянула на його трохи скуйовджене волосся. У мене було кілька подушок і сусідня з тією, на якій спала я, теж була зім'ята.
- Як я міг тебе залишити з ним?
Мін кинув головою в бік дверей.
- Коли я його бачу, у мене зуби сверблять, - зло прошепотів, продовжуючи дивитися на двері.
- Зуби? - не зрозуміла я, прагнучі не думати про сусідню подушку, намагаючись відтворити події вчорашнього вечора, і чому знепритомніла.
Я була з Міном у нього вдома. Потім він проводив мене додому. Тут на мене чекав черговий скандал.
Краще б не згадувала. Стало страшно і...
Якщо Мін тут, чим усе закінчилося? Я із занепокоєнням окинула його поглядом. Ні синців, ні саден на обличчі. Він же не постраждав?
- Ясна і зуби, - промовив Джи Мін.
Я бачила, як міцно Мін зціпив зуби, і жовна виступили на щелепі.
- Хочеться стерти з його обличчя цю неприємну посмішку.
О так, я згадала цю посмішку. Що дядько кричав мені в обличчя?
- Тоді, може, кулаки? - обережно перепитала. - Зазвичай кажуть: руки сверблять... Якщо щось хочеться зробити. Якщо когось хочеш ударити...
До чого тут зуби і ясна? І зуби не сверблять.
- І кулаки теж, - відповів Мін, глянувши на мене. - Коли я злюся, у мене, чомусь, чешуться ясна, - пояснив він і усміхнувся.
Я мимоволі перевела погляд на його губи і на оголений верхній ряд білих рівних зубів. Йому можна було зніматися в рекламі для якоїсь стоматологічної клініки або в рекламі зубної пасти.
- Де дядько? - запитала із занепокоєнням.
- Був у лікарні, але вже повернувся. Йому наклали гіпс.
Я злякано глянула в очі Міна.
- Не переживай, - запевнив Джи Мін, бачачи мою реакцію на свої слова. - Жити буде. Якщо що: він упав зі сходів.
- М?
- Лікарям так сказали. Лягай. Не переживай за нього. Про нього тобі варто турбуватися меншою мірою.
- Я не про нього турбуюся. Що, якщо він заявить у поліцію?
- Не заявить.
- Він зробить це. Скаже, що ти вдерся в його будинок і побив...
- Джи Йон, - промовив Мін, обіймаючи моє обличчя руками.
Я немов зачарована дивилася в його очі. А серце моє готове було вистрибнути з грудей.
- Він не зробить цього, - продовжував Мін.
Після його слів мені раптом стало спокійно і легко. Чи то від того, що я бачила в очах Міна спокій і впевненість, які передалися мені, чи то він володів якоюсь магією. Навіть серце перестало битися так сильно.
- Лягай. Я побуду поруч.
Мін відпустив мене, і я знову лягла.
- Хочеш, я зроблю так, щоб дядько зник? - запитав він.
- Ні. - Я знову підскочила на ліжку і сіла. - Що ти таке кажеш?! Не смій. Не потрібно калічити через нього своє життя. Я не хочу, щоб ти потрапив через це за ґрати.
- Гаразд. Не хвилюйся так.
Мін усміхнувся і вклав мене назад, укривши ковдрою.
Щойно моя голова торкнулася подушки, я перевела погляд на вм'ятину по сусідству. Зовсім поруч. Він був від мене так близько. Я дотягнула край ковдри до обличчя і зарилася в неї носом.
Цікаво, Мін лежав під чи на моїй ковдрі? Вона в мене одна.
Я обережно глянула на Джи Міна. Він продовжував дивитися на мене.
- Хочеш запитати в мене, де я спав?
- Я й так знаю, де ти спав, - промовила і уткнулася обличчям у ковдру.
Але от, чи знає дядько, де ночував Мін?
- Дядько вб'є мене, - прошепотіла.
- Не вб'є. Я йому не дозволю.
Чому мене вже не дивує те, що Мін почув, про що я прошепотіла?
- Адже він і тітка знають, що ти тут? - запитала, виринувши з-під ковдри.
- Знають.
- О, господи, - простогнала я, втомлено прикривши очі.
- Дядько надто гостро відреагував на ймовірний факт втрати тобою цноти, - промовив Мін, і я глянула на нього.