Я зітхнула з деяким полегшенням і водночас хвилюванням. Мені здавалося, що в присутності його матері почуватимуся скуто.
- О, мої хороші, - промовила мама Міна, заходячи в кухню з великим паперовим пакетом у руках, - ви вже почали накривати на стіл.
Вона усміхнулася, окинувши уважним поглядом мене і Джи Міна, немов оцінювала ситуацію і намагалася вгадати, що сталося, поки її не було.
- Міне, займіться своїми справами в кімнаті, - продовжувала посміхатися вона. - Я поки що чай заварю.
Я крадькома поглянула на Джи Міна.
- Ходімо, - промовив він, киваючи мені злегка головою в бік виходу.
Я ввічливо легко вклонилася мамі Міна, кивнувши головою, та вийшла з кухні. Повертатися в його кімнату було хвилююче до тремтіння десь у середині. А ще я не знала, якими «своїми справами» ми будемо там займатися. Я забула, навіщо взагалі прийшла до Міна додому.
- Ну? - промовив Джи Мін, сівши на ліжко й уважно дивлячись на мене. - Давай.
Я розгубилася, покосилася на щільно зачинені двері.
Мін двері за нами зачинив. Хіба не повинні вони бути трохи прочиненими? Ну... щоб мама не хвилювалася про те, чим ми тут займаємося... Хоча, це ж не моя кімната і на кухні не моя мама.
- Що давати? - не зрозуміла.
Джи Мін усміхнувся і поплескав по поверхні ліжка поруч із собою, запрошуючи мене сісти.
Та годі. Мені сісти поруч із ним на ліжко?
- Ти хотіла показати мені, що я пропустив зі шкільної програми.
А, так! Конспекти.
Я озирнулася в пошуках свого рюкзака. Знайшла.
- Власне кажучи, ти не надто багато пропустив, - затараторила, виймаючи з рюкзака зошити та деякі підручники.
Я сіла на ліжко і почала складати їх між мною і Міном. Я щось ще говорила, вводячи його в курс справи, а коли підняла на хлопця очі, зрозуміла, що моя розповідь його зовсім не цікавить. Він розглядав мене.
- Наступного тижня... - мій запал закінчився, і я якось знітилася, - ми будемо писати лабораторну роботу. Клас розділили на групи.
Я замовкла. Для кого все це кажу?
- Ми в різних групах? - запитав Мін несподівано.
- А?
- Ми в різних групах, - повторив він.
- Так, - відповіла, згадуючи, як засмутилася тоді.
Як мені могло так пощастити? Я навіть не сподівалася.
- І ти засмутилася.
Я схаменулася і підозріло глянула на Джи Міна.
- Не одна я, - промовила і прикусила язика, бо хотіла збрехати, але чомусь вимовила саме це.
Мін усміхнувся.
- Ти найкращий за успішністю в класі. Звісно, кожен хотів потрапити з тобою в одну групу.
Цілком правдоподібне виправдання і пояснення. Але лукава усмішка не сходить із його губ. Не повірив? Але частково це ж правда.
- Ну гаразд, - промовив він, беручи до рук перший-ліпший зошит. - Що там далі?
Я підбадьорилася і, визначивши, що за зошит він узяв, коротко пояснила, що ми проходили з цього предмета. Тепер Мін із більшим інтересом слухав і не весь час витріщався на мене. Він гортав мій зошит.
- У тебе гарний почерк, - промовив хлопець невпопад.
Я знову замовкла.
- Спасибі, - промовила, витримавши маленьку паузу, не знаючи, чи продовжувати мені далі.
- Вибач, - вимовив Мін, глянувши на мене, - я перебив тебе.
Я усміхнулася одними губами, розмірковуючи над тим, чи ображатися на нього, чи ні. Він усміхнувся, і я зрозуміла, що ні. Як я можу на нього ображатися? Його усмішка пом'якшить будь-яке серце і розтопить лід.
Коли слова закінчилися, і я начебто розповіла про все, про що можна було, замовкла, не знаючи, що говорити далі.
- Це все? - запитав Мін.
- Усе.
- Я пропустив справді не так уже й багато. Не переживай за мене.
- Добре, - промовила, почуваючись так, немов він казав, що я даремно прийшла.
- Дякую, що подумала про мене.
Мін затримав на мені довгий погляд.
- Будь ласка, - відгукнулася, відчуваючи, що почервоніла при цьому.
Я опустила погляд і почала збирати в рюкзак зошити та підручники.
- Ось, я записала тут, що було задано. А це - зробила копії з конспектів.
Простягнула Джи Міну списаний зошит і копії. Власне, я могла майже нічого й не говорити, а одразу віддати йому їх. Мін забрав аркуші, не дивлячись на них.
Оскільки місце між нами тепер було вільне, Мін несподівано присунувся до мене ближче. Мене кинуло в жар. Усілякі думки полізли в голову.
Адже він не зробить нічого поганого? Навіщо сів ближче до мене? Що робити? Я ніколи ні з ким не зустрічалася. Що, якщо він захоче мене поцілувати? Я не вмію цілуватися. Я не знаю, що робити.